Бубнити

Бубни́ти, -ню́, -ни́ш, гл. 1) О бубнѣ: издавать звукъ; играть на бубнѣ. Бубни бубнять. Рудч. Ск. II. 5. Бубон бубнить, скрипка грає. Ком. ІІ. № 529. 2) Разглашать, разносить. Грицько вгору іде, шумить, бубнить, куди йде, що в великім щастю. Pauli. II. 104.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

БУБНИТИ, ню, ни́ш, недок.

1. Грати на бубні. — Що се? Хто се бубнить? — загомоніли вони [люди] (Іван Франко, VII, 1951, 349); Ніколи ще сільський бохтар Сава Шепа не бубнив так урочисто й переможно, як у цей день (Семен Скляренко, Карпати, II, 1954, 407); Малий текст // Утворювати глухі звуки (про бубон); густи. За горою бубни бубнять, у повітрі сурми грають (Іван Франко, XI, 1952, 176); Захлиналася гармошка, і бубон бубнив (Андрій Головко, I, 1957, 284). Малий текст

2. розм. Стукати, тарабанити. Він то білів, то червонів на обличчі і нервово бубнив пальцями по столу (Петро Козланюк, Сонце.., 1957, 37).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 244.

Словник української мови за редакцією Б.Д.Грінченка

Бубнити, ню́, ни́ш, гл.

1) О бубнѣ: издавать звукъ; играть на бубнѣ. Бубни бубнять. Рудч. Ск. II. 5. Бубон бубнить, скрипка грає. Ком. ІІ. № 529. 2) Разглашать, разносить. Грицько вгору іде, шумить, бубнить, куди йде, що в великім щастю. Pauli. II. 104.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 104.

=УКРЛІТ.ORG_Cловник

Бубнити:

1. грати на бубні
2. утворювати глухі звуки

Ілюстрації

Цікаві факти

1. Бубна (або рідше дзвінка) — червона масть в колоді карт у вигляді ромбів.
2. Бубніти - це говорити тихо та нечітко (бубніти собі під ніс).

Як грати на бубні?

Бубен — один з найдавніших інструментів. Він відомий у багатьох народів. Він являє собою широкий обід з прорізами, на який натягнута мембрана. У прорізи вставляються металеві тарілочки. По діаметру можуть бути натягнуті дроту з прикріпленими до них бубонцями. Обод найчастіше роблять дерев’яним або металевим. Іграшковий бубон, який теж іноді використовують як повноцінного музичного інструменту, може бути і пластмасовим.
Інструкція
Навчіться правильно тримати бубон. У багатьох інструментів на бічному ободі є виїмка для великого пальця. Знаходиться вона з зовнішнього боку. Якщо такий виїмки немає, просто поставте подушечку великого пальця правої руки на зовнішню частину обода. Чотири інших пальця знаходяться всередині бубна. Почніть з найпростішого ритму. У кожного музиканта своя техніка гри на бубоні. При цьому виконавці нерідко виробляють з цим інструментом досить хитромудрі фокуси. Вони відбивають різний ритм, трясуть бубон, підкидають вгору. Але цьому ви навчитеся потім, коли освоїте базові прийоми. Спробуйте відбивати ритм якогось маршу. Прослухайте мелодію і спробуйте вловити сильні і слабкі частки. Візьміть бубен в праву руку так, щоб зовнішня частина мембрани була спрямована вліво. Ковзаючим рухом складених разом пальців лівої руки відбивайте сильні частки. Після того як ви навчитеся потрапляти в такт, ускладните завдання. Долонею лівої руки відстукувати сильні частки, а пальцями легенько ударяйте в мембрану на слабкі. Обидві руки повинні рухатися абсолютно вільно. При ударах напруженою рукою звук виходить різким і неприємним. Підберіть запис вальсу. Вальс має тридольний розмір, причому перша частка його завжди сильна. Точно так само, як і при виконанні маршу, на першу частку ударяйте долонею в мембрану, а дві інші відстукувати пальцями. Коли це вийде, спробуйте першу і другу частку отстукивать так само, як і раніше, а на третю легенько потрясти бубон лівою рукою. Знайдіть мелодії, написані в інших тридольний розмірах. Це може бути, наприклад, мазурка. Спробуйте вловити її ритм. Вона будується на синкопа — тобто перенесення наголосу з сильною частки на слабку. Сильну частку відстукувати, як і раніше, а на слабку — струсіть бубен один раз або легенько його потрясіть. Рухи правої руки повинні бути дуже дрібними і частішими. Пофантазуйте під музику. Постарайтеся передати характер, наприклад, повільною співучої мелодії. У цьому випадку більш доречні не удари, а довгі передзвони. Можна виконувати їх за допомогою дрібних частих рухів правою рукою. Доречно і поєднання такого «тремоло» з легкими постукуваннями пальцями по мембрані. Потанцюйте з бубном. Послухайте музику і спробуйте відчути, де б вам хотілося вдарити в бубон, а де — легенько позвенеть. Зробіть так, як вам хочеться. Якщо мелодія швидка і запальна, можна спробувати в самому ефектному місці підкинути бубон, зловити його і грати далі так, як підказує мелодія. Освойте ще кілька прийомів. У бубон можна бити тильною стороною руки. Допустима і тонка паличка. Тримати його можна як в правій, так і в лівій руці.

Бубон

Бубни — загальна назва староруських мембранних ударних інструментів. Виникли вони ще в той час, коли головним способом добування їжі для людини було мисливство. М’ясо убитих звірів і тварин було їжею, а шкіра — одягом. Обробляючи шкіру, первісні мисливці натягували її на спеціальні пристосування або на звичайний пень дерева. Можливо й випадково трапилось так, що людина натягнула шкіру на дуплисте дерево. Доторкнувшись до сухої шкіри рукою, вона почула виразний протяжний звук, який істотно відрізнявся від короткого і сухого звуку, утворюваного ударами палиці в дуплисте дерево. Ця якісна різниця в звучанні була зафіксована. Зважаючи на велике значення ударних інструментів у житті первісних людей, натягнена на дуплисте дерево суха шкіра стала прототипом мембранних ударних інструментів. Воно й зрозуміло: адже легкий обідок з дерева, обтягнений сухою шкірою, куди зручніший для користування, ніж важка колода.

Перші відомості про бубни на Русі відносяться до XI ст., хоч вони вже давно були у слов’янських народів взагалі і східних слов’ян зокрема. В «Повести временных лет» під 1074 р. читаємо: «Рече единь от бесов... взьмете сопели, бубны (курсив наш. — А. Г.) и гусли и оударяйте, от ны Исакии спляшет...» 1 Йдеться про ті бубни, які були в ужитку не в скоморохів, як про це пише Фіндейзен, а в простого народу. Вони використовувалися в ансамблях, що складалися з духових інструментів — сопе́лів. Зовсім не збереглося ні опису, ні зарисовок стародавніх бубнів. Як вважає Фіндейзен, можливо, бубни скоморохів мали вже структуру і форму сучасних інструментів. Проте ця думка вченого викликає заперечення. Адже на фресках Софійського собору невідомий художник не зобразив бубніста. Там зафіксовано лише виконавця на тарілках. Цей ансамбль, як видно на картині, виконує музику до танців; у складі його бубон був необхідним (кілька скоморохів танцюють).

Скоморохи були лицедіями-професіоналами. Намагаючись привернути увагу до своїх видовищ не лише трудового народу, а й панівного класу, вони створювали інструментальні ансамблі в основному з струнних та духових інструментів. Ударні ж, різновидностей яких на той час було чимало, особливо у війську, використовували меншою мірою, а в ансамблях застосовувались лише бубни. Власне, бубни, як і інші різновиди ударних інструментів, широко застосовувались і розвивалися протягом століть у війську. За традицією вони входили також у полкову музику пізніших часів. Серед архівних матеріалів Запорізької Січі кінця XVII ст. зустрічається згадка про бубни, як необхідну приналежність війська. Ось вона: «...За присылку в Сечь провианта и клейнодов («знамен и бубен») (курсив наш. — А. Г.) 1698 года...» 2

Найширше побутували бубни серед трудового люду. Бубон був невід’ємною складовою частиною народних інструментальних ансамблів, які виконували в основному музику до танців. Це знайшло відображення в народних піснях і старовинних колядках:

Для козуні в бубни, бубни,
Для сірої в скрипки грають,
Ще й у дзвони дзвонять 3.

«Коза» — це одне з найпоширеніших народних видовищ, яке виконували народні лицедії під Новий рік. Складовою частиною видовища були танці в супроводі інструментального ансамблю, до складу якого входив і бубон. Бубни український народ використовував під час сімейних свят і під час походів:

Ой на дворі бубни грають
Та до сіней закликають,
А з сіней та до хати,
Де молодій сідати.

Або:

Уже славні товариші запорожці
На кониках вигравають,
Шабельками блискають,
У бубни вдаряють 4.

Бубни у війську широко використовувались ще в древній Русі. Фіндейзен наводить записи Троїцького літопису від 1216 р.: «Бяше бо у князя Юрья стягов 13, а трубов и бубнов 60 молвяхуть бо и про Ярослава стягов у него 17, а трубов и бубнов 40».

Згадуються бубни як приналежність війська до XV ст. В літературі про Запорізьке Військо частіше згадуються вже тулумбаси, або литаври. Звичайно, поряд з тулумбасами використовувались і бубни.

В наш час цей інструмент носить в народі подвійну назву: бубон, або решітко.

Бубон (решітко)
Це круглий, тонкий дерев’яний обруч (обичайка), діаметр якого іноді досягає 50 сантиметрів. На ньому натягнута шкіра. Знизу обичайка навхрест перетягнена жильними струнами або просто дротинами, на які навішують дзвіночки. В спеціальні прорізи вмонтовуються по два металеві брязкальця, які формою нагадують мініатюрні тарілочки від барабана. Чим більше їх вмонтовано, тим краще. Бувають бубни і без брязкалець. Б’ють у шкіру бубна невеличкою дерев’яною колотушкою. Брязкальця дзвенять і від ударів долонею по обичайці. В міру потреби виконавець використовує звук шкіри бубна та брязкалець одночасно. Основне завдання бубна в інструментальному ансамблі — утримувати темп і надавати відповідного колориту його звучанню. Використовується бубон переважно при виконанні танцювальної музики та похідних маршів.

Серед бубністів зустрічаємо чудових імпровізаторів, як Павло Дубровенко — артист оркестру українських народних інструментів Державного українського народного хору. Талановитий народний виконавець на бубні не тільки відбиває ритм мелодії, а й прикрашає її виклад то несподіваним, але доречним, акцентом, то дзвіночками бубна, то ударом ліктя, то проведенням великого пальця по натягнутій шкірі. Все тут настільки природно, оригінально, свіжо, що бубніст, як це не дивно, завжди є центром уваги слухачів. Це ще один доказ того, що нема другорядних інструментів, а бувають другорядні виконавці.