Богиня

Богиня, -ні, ж. 1) Богиня. Юнона, як богиня, знала, що Турну прийдеться пропасть. Котл. Ен. 2) Употребляется какъ названіе обожаемой. Не розстану, бо тя люблю серцем і душею, буду тобі віком служив, тілько будь моєю. Ой як би ся прийшло з тобою розстати, богине, буду жити в густім лісі і в темній пустині. Чуб. V. 250.

Сучасні словники

---

Боги́ня, жін. мн. -і; д. і м -і, мн. -я́м,-я́х;р. -і,мн. -нь; ор. –ею,мн. -ями;

Тлумачення:

Боги́ня 1) В античній міфології та деяких східних релігіях – божество жіночої статі. || Скульптурна фігура такого божества. 2) перен. Про жінку, дівчину надзвичайної, чарівної вроди. || Про кохану жінку.

Фонетичний запис: [богин´а]

Морфологічний запис: бог-ин-я

Словотворення: богиня → божественний

Синоніми:красуня, краля,красови́ця діал., гра́ція поет. заст..

Етимологія слова:

Сучасні словники

БОГИНЯ, і, жін.

1. В античній міфології і деяких східних релігіях — божество жіночої статі. [Кассандра:] Боги й богині тільки слуги в храмі (Леся Українка, II, 1951, 274); * Образно. Приходь же, весно: вже готові всі ми Тебе, богине пишна, зустрічати (Володимир Самійленко, I, 1958, 116); * У порівняннях. [Ткаля:] Не перший рік живе вона [принцеса] між нами, кохання королівське все росте, але вона байдужа й гордовита, не як принцеса вже, а як богиня (Леся Українка, II, 1951, 190); // Скульптурна фігура такого божества. В руїнах давній храм на гострому шпилі, Там незворушно сплять у мертвому спокої Богині з мармуру (Микола Зеров, Вибр., 1966, 467).

2. перен. Про жінку, дівчину надзвичайної, чарівної вроди. Дріадам нічого робить Перед такою красотою, Перед богинею такою! (Тарас Шевченко, II, 1953, 335); // Про кохану жінку. — Музо моя, богине моя! — думав Балабуха, пригадуючи собі Онисю (Нечуй-Левицький, III, 1956, 26).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 209.

Ілюстрації

Зовнішні посилання

{{subst:Шаблон:Інститут суспільства}}