Бережина

БЕРЕЖИ́НА, и, жін.

1. Узбережжя, берег. Берегом, берегом, бережиною ой хто ж то приходив вечориною (Павло Чубинський, V, 1874, 92); Хлопець, із споважнілим обличчям, вертав додому. Він не пішов на міст, пішов бережиною, по вузенькій стежечці, що крутилася поміж надбережними лозами (Агатангел Кримський, Вибр., 1965, 356).

2. Берегова або лугова трава, берегове або лугове сіно. Підем бережину поскидаємо (Словник Грінченка); За городами, широке й рівне, на кілька кілометрів стелилось поросле високою бережиною, обрамлене кущами низької лози дно балки (Василь Козаченко, Нові Потоки, 1948, 144). Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 159.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках

Ілюстрації