Басарабія, -бії, ж. 1) Бессарабія. Три нарубки пішли на Басарабію зароблять. Рудч. Ск. І. 198. 2) Іти на Бесарабію, кромѣ прямого значенія: быть бродягой, находиться въ бѣгахъ. Шейк.

Бессарабія на картах

Зміст

1 Сучасні словники
2 Історія регіону
3 Карти та Фотографії
- 3.1 Медіа
- 3.2 Цікаві статті
4 Джерела

Сучасні словники

Басарабія=Бессарабія,

-Бессара́бія (також Бесарабія[1][2], Басарабія[3][4], рум. Basarabia) — історична область у східній Європі між річками Прут, Дністер і гирлом Дунаю та Чорним морем. 70 % площі Бессарабії розміщено на території сучасної Молдови, решта — Україна, а саме землі на крайній півночі (Кельменецький, Новоселицький (частково), Сокирянський та Хотинський райони Чернівецької області) та півдні Бессарабії (південна частина Одеської області).

-Назва «Бессарабія», або «Цара бессарабська», тобто «земля Бессараба», відома з кінця XV — початку XVI століть. У волосько-болгарських грамотах XV століття так називали Волощину разом із Придунайськими землями. Пізніші історичні документи цю назву поширюють і на Буджак та Ногайські степи, які в ранньому середньовіччі населяли уличі.

Історія регіону

Рівнинний рельєф дністровсько-прутського межиріччя та геогр. розташування (шлях з Азії до Європи) обумовили зосередження тут у 1-му тисячолітті значних міграційних потоків. Від 3 ст. тут проходили готи, гуни, авари, ін. племена. На поч. 6 ст. з'явилися (за ін. джерелами – вернулися) слов'яни давні. У Б. виявлено бл. 100 поселень слов'ян. Регіон у різні часи перебував під впливом скіф., сарматської та антської к-р. Пізніше тут побували печеніги, торки, половці (з тюркськими племенами пов'язаний етногенез гагаузів).

У 11–14 ст. землі Б. входили до складу Київської Русі, Галицького князівства. На тер. Б. жили берладники.

У серед. 14 ст. утворене на правобережжі р. Прут Молдавське князівство поширює свою владу й на лівобережжя, передусім його центр. Молдовани й українці – найбільші за чисельністю корінні етноси Б. Молдов. літопис засвідчив, що в серед. 14 ст. українці населяли "Хотин і всю дністровську зону, Оргіївський, Сорокський повіти". За дослідниками, зокрема Л.Польовим, вони складали 39,5 % нас. усього Молдав. князівства. Їхня частка у нас. самої Б. більша. Вона поповнювалася за рахунок природного приросту, а також стійких міграцій.

Взаємини між українцями й молдованами в Б., як і в Буковині, визначалися тривалими істор. зв'язками, спільною релігією, подібними соціальними умовами та життєвою необхідністю об'єднання сил проти агресії Османської імперії. Загарбання Б. осман. завойовниками різко погіршило становище українців. Р-н їх найбільшого поселення з часів уличів Хотинщина (Хотинська райя) опинився під безпосередньою адміністрацією турец. військових.

Українці проживали по всій тер. Б. Наприкінці 16 – поч. 17 ст. (після Берестейської церковної унії 1596) галицькі православні втікали від реліг. переслідувань за Прут. Наступна хвиля переселень на Б. з пн. обумовлена переважно дальшим закріпаченням селян. Наприкінці 18 ст. гол. джерела пе- реселень змінюються. Активізація балканської політики Російської імперії, послаблення Туреччини, її відступ з Б. і далі на пд. сприяють активному відновленню зв'язків між ліво- і правобережжям Дністра.

Наприкінці 19 ст. найменування різних груп укр. нас. Б. містили відомості про їхнє попереднє місцепроживання. Прибулі з Галичини називалися руснаками, жителі Хотинщини й Сорокського та Ясського пов., що належали до турец. військ. адм. р-ну – райї, – райлянами. Українці з Причорномор'я й Пд., які переважно заселяли Подунав'я, а також Бендерський та Оргіївський пов., відповідно до офіційної рос. лексики, йменувалися малоросами.

Важливу роль в освоєнні Пд. Б. відіграли запороз. козаки, що поселилися на Дунаї після першого руйнування Запорозької Січі 1709. Наприкінці 60-х рр. 18 ст. вони прибувають сюди у складі річкової флотилії. Після зруйнування Нової Січі до Подунав'я й Придністров'я прийшли козаки (переважно сірома) разом із посполитими й створили Задунайську Січ. Утікачі зберегли устрій християн. козац. республіки. Укр. нас. Б. зростало й за рахунок селян-втікачів із Правобережної України та Лівобережної України. Сюди йшли, щоб уникнути крі- посної залежності. Спроби Туреччини використати Задунайську Січ для зміцнення своїх позицій в Б. провалилися: значна частина козаків приєдналася до рос. армії і визволяла Б. й Причорномор'я від турец. ярма (див. Російсько-турецька війна 1806–1812). Після включення 16 трав. 1812 Б. до складу Росії (див. Бухарестський мирний договір 1812) укр. козаки волонтерських полків, Усть-Дунайського Буджацького козацького війська та Дунайського козацького війська активно заселяють Буджак. Посполиті ставали держ. селянами або вільними поселенцями.

Із 2-ї пол. 18 ст. у Пд. Б. переселяються болгари, які прагнули знайти за Дунаєм захист від турец. переслідувань.

Внаслідок реформи управління держ. селянами, яку здійснив рос. міністр держ. маєтностей граф П.Кисельов (див. 0Кисельова П. реформа 1837–1841), та ін. заходів до Б. масово переселялися селяни укр. губ. Утворювалися укр. села в нинішніх р-нах Молдови – Дондюшанському, Бричанському, Слободзейському та ін. За даними перепису 1897, у Б. проживало 380 тис. українців, що становило 19,6 % всього нас. Пізніші, румун., переписи нас. всієї Б. не дають достовірних даних.

Незважаючи на жорстку політику русифікації, укр. нас. Б., як і молдовське, зберігало риси нац. ідентичності, традиції нар. побуту і фольклор. Це засвідчує творчість І.Нечуя-Левицького – активного учасника життя укр. громади Кишинева, М.Коцюбинського, який у складі філоксерної експедиції пройшов дорогами Подунав'я.Перша світова війна перетворила Б. на об'єкт міжнар. торгу. Повалення самодержавства в берез. (лют.) 1917 (див. Лютнева революція 1917) активізувало міжнар. чинники: з одного боку, прагнення втримати Б. у складі "єдиної та неподільної Росії", а з другого – зробити її частиною "великої Румунії".

Румунія вдалася до збройного вторгнення. Окупанти зустріли заг. опір. 5–9 берез. 1918, відповідно в Яссах (Румунія) та в Одесі, Румунія підписала угоду з РСФРР про відведення своїх військ з Б.: Румунія зобов'язувалася "очистити Бессарабію протягом двох місяців". Однак уряд Румунії не виконав цього зобов'язання. Одночасно на переговорах з Центр. д-вами, укладаючи Бухарестський мирний договір 1918, Румунія погодилася "на прохід через Молдавію та Бессарабію австро-угорських військ, призначених для окупації Південної України". Домагаючись приєднання Б., уряд Румунії пропонував військ. допомогу інтервентам.

Жодна із сил, які брали участь у громадянській війні в Україні 1917–1921, не визнала анексії Б. Принципову позицію щодо майбутнього Б. 19 берез. 1918 виклав М.Грушевський: "З української сторони ніхто не має претензій на ті часті Бессарабії, в яких більшість становить молдавська людність... Мова може бути тільки про ті території, в яких молдавська людність не має абсолютної більшості. Се мова про північну частину Бессарабії й полудневу".

Фальсифіковане рішення Сфатул церій 25 листоп. 1918, що стало підставою приєднати Б. до Румунії, виникло всупереч рішучим протестам представників укр. нас., їх було піддано жорстоким репресіям, окремих знищено фі- зично. Проти укр. руху діяли арештами й розстрілами. Нечувано жорстоко придушено Хотинське повстання 1919, окремі укр. села важка артилерія зрівняла з землею.

Всупереч протестам України та прагненням місц. нас., держави-переможниці (крім США) Паризьким протоколом 28 жовт. 1920 (див. "Бессарабський протокол" 1920) санкціонували загарбання Б. Румунією. Підтримка агресії та беззаконь закріпила колоніальне становище укр. нас., вкрай ускладнивши міжнар. відносини в цій частині Європи. Русифікація змінилася брутальною румунізацією українців Б. Їхня визвол. боротьба жорстоко придушувалась. Окремі прояви укр. культ. життя мали місце лише на пн. (Хотинщина) й пд. (Акерманщина та Ізмаїльщина) Б. Громад. життя практично не існувало.

28 черв. 1940 Румунія прийняла ультиматум уряду СРСР та зреклася Б. Центр. регіон Б. разом із частиною Молдавської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки (до 1937 – Автономна Молдав. СРР), що від 1924 існувала у складі УСРР (від 1936 – УРСР), утворили Молдав. РСР. Місцевості компактного проживання українців – Хотинський пов. на пн. (нині в межах Чернів. обл.), Акерманський та Ізмаїльський на пд. (нині в межах Одес. обл.) – об'єдналися з Україною. В ході Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941–1945 протягом 1941– 44 Румунія здійснювала нову окупацію Б.

У післявоєн. період возз'єднані з Україною тер. Б. розвивалися разом зі всією Україною, переживаючи її успіхи й невдачі в економіці, к-рі, нац. буд-ві.

Пд.-зх. кордони України та Молдови по р. Прут (прит. Дунаю) зафіксовано Паризькими мирними договорами 1947, підписаними д-вами антигітлерівської коаліції, УРСР включно.

Наприкінці 1950-х рр. у Молдав. РСР закрито школи з укр. мовою навчання. 1991 у незалежній Молдові на держ. рівні схвалено постанови, що мають сприяти нац. відродженню укр. нас. Цьому має сприяти й розвиток дружніх взаємин між суверенними Україною та Молдовою.