Балачка

Балачка, -ки, ж. Разговоръ, бесѣда; болтовня.

Зміст

1 Сучасні словники
2 Ілюстрації
3 Медіа
4 Див. також
5 Джерела та література
6 Зовнішні посилання

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках Балачка — степовий говір української мови Північного Кавказу, що ним говорять кубанські козаки-чорноморці. Слово «балачка» використовується як назва діалектів, поширених на Кубані, Ставропіллі та на Дону. БАЛА́ЧКА, и, жін.

1. Те саме, що розмова. І прийшли вони до мене З серцем щирим для балачки (Володимир Самійленко, I, 1958, 180); В сусідньому купе були чутні балачки (Петро Панч, II, 1956, 272); // рідше. Пуста, беззмістовна балаканина. Осла взнаєш по вухах, ведмедя — по кігтях, а дурня по балачках (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 254); — Досить балачок. Треба діло робити. Час не стоїть (Андрій Головко, II, 1957, 465).

Балачки розводити — вести пусту розмову. — Виймай, виймай.., — засміявся і Прохор, — ставляй її [пляшку] сюди. Чого було й розводить балачки? (Іван Микитенко, II, 1957, 92).

2. тільки одн., розм., заст. Говірка, діалект. [Гнат:] Знайомий голос і балачка чисто запорозька. Хто ти? (Карпенко-Карий, II, 1960, 287); [Прокуратор:] Був ібнійський діалект, аттічний, ще не знаю там який, — що не письменник, то й балачка інша, — але гартованої міцно мови.. не мали греки зроду (Леся Українка, III, 1952, 450).