Мантачка

Мантачка, -ки, ж. Родъ узкой лопаточки, намазанной смолою съ пескомъ и служащей для остренія косы. Мнж. 185.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

МАНТА́ЧКА, и, жін.

Вузький дерев'яний плоский брусок для гостріння коси, укритий шаром смоли з піском. Замість списа — бере [козак] косу, За шаблю — мантачку (Іван Манжура, Тв., 1955, 111); Де-не-де спинялися косарі, витягали з-за очкура мантачки, і дзвінко та лунко бриніло тоді крицеве лезо під її дотиком (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 90). // Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 623.

Словник української мови за редакцією Б.Д.Грінченка

Мантачка, -ки, ж. Родъ узкой лопаточки, намазанной смолою съ пескомъ и служащей для остренія косы. Мнж. 185.

// Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958. Том 2, ст. 405.

УКРЛІТ.ORG_Cловник

Манта́чка — укритий шаром смо­ли з піском вузький дерев’яний плаский брусок (на зразок лопат­ки) для гостріння коси. Замість списа — бере [козак] косу, За шаб­лю — мантачку (І. Манжура). // Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 353.

Іноземні словники

Словари и энциклопедии на Академике

Мантачка, -и, ж. Вузький дерев'яний плоский брусок для гостріння коси, укритий шаром смоли з піском. // Великий тлумачний словник сучасної української мови. - "Перун". 2005.

Словари онлайн

1) Мантачка - рискованный замысел; косу точить - будьте осторожны. // Дмитренка М.К.: Український сонник. -К. Знання, 1991, Дмитренко Микола. Символіка сновидінь. Народний сонник. - К. Ред. часопису “Народознавство’', 1995.

2) Мантачка - точило // Українсько-російський словник

3) МАНТАЧКА - техн. точилка (для натачивания косы). // Украинско-русский политехнический словарь

4) МАНТАЧКА ж.

мотовка, плутовка. // Беларуска-расейскі слоўнік

Ілюстрації

Цікаві факти

Матеріал з Вікіпедії

Коса́ — у сільському господарстві універсальне ручне знаряддя для скошування злаків (у тому числі хлібних) та інших трав'янистих рослин. До поширення косарок була основним інструментом для сінокосу.

Лезо коси не точать, її відбивають (тобто клепають) гострою стороною молотка на спеціальній підставці (бабці), яку забивають гострою частиною в дерев'яну колоду (пеньок, бабчар). Клепають починаючи від «п'яти» до «носка», рівномірно проходячи всю кромку полотна. Після відбиття і під час роботи періодично лезо правлять точильним бруском з дрібним зерном. Зараз для цих цілей використовують наждак, а колись косарі загострювали коси так званою «манта́чкою» — дерев'яним бруском, обмазаним смолою і посипаним піском. Для вирівнювання леза застосовують спеціальний сталевий стрижень — мусак. Разом з точильним бруском мусак традиційно зберігали у дерев'яному футлярі, який називався «ку́шка» або «точо́к». Нормальна коса після відбивання витримує три-чотири години косовиці.