Зоріти

Зоріти, -рію, -єш, гл. Свѣтиться, свѣтить, сіять. Місяць світить, зоря зоріє. Чуб. V. 474. Серце моє, зоре моя, де це ти зоріла? Шевч. 143. См. Зоряти.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ЗОРІТИ, зорію, зорієш і зорю, зориш, недок. 1. тільки 3 ос., поет. Сяяти, випромінюючи або відбиваючи світло; світити. На синім небі густо зоріли зорі (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 49); Сумно крізь віконце Молодик зорить... (Павло Грабовський, I, 1959, 371); Минають віки, волею людей змінюється географія степу, іншими люди стають, і вітри, і трави, зостається незмінною тільки оця безмірна широчінь степова та високий Чумацький Шлях, що над нею зоріє(Олесь Гончар, Тронка, 1963, 281); * Образно. Невже ракета в космосі ширяє? Ні, серце пломеніє там людське і світить всім, зорить на виднокраї, ясне таке! (Микола Терещенко, Серце.., 1962, 4); // Вкриватися зорями, бути зоряним (про небо). Уже зоріло небо, і Стах вів «Колумб», керуючись зорями та маяком (Микола Трублаїні, II, 1955, 187); // перен., кому. Вказувати правильний шлях у житті, осявати життя. Клянемся ми всі, що народ розкуєм, Всі здійсним святі заповіти 1 волею край свій, як сонцем, заллєм, Щоб міг він і другим горіти (Олександр Олесь, Вибр., 1958, 64); // перен. Бути величним, осяяним блиском слави. Герої, славою повиті, Зорів кожного ім'я (Павло Усенко, Дорогами.., 1951, 81); Зоріє в білім світі Вічна дума, Вічна слава Кобзаря (Андрій Малишко, Віщий голос, 1961, 105). 2. перев. 3 ос. Блищати, виблискувати під дією проміння, світла. Ми вдвох ішли й не говорили, Ти вся засніжена була, Сніжинки грали і зоріли Над смутком тихого чола(Максим Рильський, I, 1960, 125); Наші руки продовжила сталь, що несе капіталові жах: трилінійні рушниці в руках, і на кожній зоріє багнет.. (Володимир Сосюра, I, 1957, 492); // Виділятися своїм кольором, освітленням; виднітися. Цвіли над шляхом голубі Петрові батоги, зоріли ромашки, а з гущавини придорожнього жита виглядали соромливі волошки (Іван Цюпа, Грози.., 1961, 288); В саду вже зоріють серед листя зелені, завбільшки з голубине яйце, яблучка (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 427); Темніша Брянський ліс у сні, Зімкнув ряди соснові. Зоріють десь в гущавині Озера вечорові(Микола Нагнибіда, Вибр., 1957, 185); // перен. Вирізнятися серед інших яскравою зовнішністю, здібностями і т. ін. Було між дівчатами так і зорію (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 63). 3. перен. Сяяти, світитися (про очі). Він так гарно вміє казати, і так у його зоріють очі, як він каже! (Борис Грінченко, II, 1963, 141); // чим. Виражати яке-небудь почуття (про очі). Вони слухали дідуся, і стомлені очі зоріли надією (Мирослав Ірчан, II, 1958, 25); // Виявлятись у виразі обличчя, очей і т. ін. Діти любі, чемні діти, Й вив життю, неначе цвіти, В личку щирість вам зоріє, Око і душа радіє (Уляна Кравченко, Вибр., 1958, 200). 4. Наближатися, наставати (перев. про світанок). Зоріє світанок, а він лежить, спить солодко (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 196); // безос. Вийшли в дорогу рано, ще зоріло, а десь коло полудня були вже на полонині(Іван Чендей, Поєдинок, 1962, 164).

-prjamec.html Словник української мови за редакцією Б.Д.Грінченка

Зоріти, -рію, -єш, гл. Свѣтиться, свѣтить, сіять. Місяць світить, зоря зоріє. Чуб. V. 474. Серце моє, зоре моя, де це ти зоріла? Шевч. 143. Cм.зоряти.

УКРЛІТ.ORG_Cловник

ЗОРІ́ТИ, зорі́ю, зорі́єш і зорю́, зори́ш, недок. 1. тільки З ос., поет. Сяяти, випромінюючи або відбиваючи світло; світити. На синім небі густо зоріли зорі (Коцюб., І, 1955, 49); Сумно крізь віконце Молодик зорить… (Граб., І, 1959, 371); Минають віки, волею людей змінюється географія степу, іншими люди стають, і вітри, і трави, зостається незмінною тільки оця безмірна широчінь степова та високий Чумацький Шлях, що над нею зоріє (Гончар, Тронка, 1963, 281); * Образно. Невже ракета в космосі ширяє? Ні, серце пломеніє там людське і світить всім, зорить на виднокраї, ясне таке! (Тер., Серце.., 1962, 4); // Вкриватися зорями, бути зоряним (про небо). Уже зоріло небо, і Стах вів «Колумб», керуючись зорями та маяком (Трубл., II, 1955, 187); // перен., кому. Вказувати правильний шлях у житті, осявати життя. Клянемся ми всі, що народ розкуєм, Всі здійсним святі заповіти І волею край свій, як сонцем, заллєм, Щоб міг він і другим зоріти (Олесь, Вибр., 1958, 64); // перен. Бути величним, осяяним блиском слави. Герої, славою повиті. Зоріє кожного ім’я (Ус., Дорогами.., 1951, 81); Зоріє в білім світі Вічна дума, Вічна слава Кобзаря (Мал., Віщий голос, 1961, 105). 2. перев. 3 ос. Блищати, виблискувати під дією проміння, світла. Ми вдвох ішли й не говорили, Ти вся засніжена була, Сніжинки грали і зоріли Над смутком тихого чола (Рильський, І, 1960, 125); Наші руки продовжила сталь, що несе капіталові жах: трилінійні рушниці в руках, і на кожній зоріє багнет…(Сос., І, 1957, 492); // Виділятися своїм кольором, освітленням; виднітися. Цвіли над шляхом голубі петрові батоги, зоріли ромашки, а з гущавини придорожнього жита виглядали соромливі волошки(Цюпа, Грози.., 1961, 288); В саду вже зоріють серед листя зелені, завбільшки з голубине яйце, яблучка (Збан., Сеспель, 1961, 427); Темніша Брянський ліс у сні, Зімкнув ряди соснові. Зоріють десь в гущавині Озера вечорові (Нагн., Вибр., 1957, 185); // перен. Вирізнятися серед інших яскравою зовнішністю, здібностями і т. ін. Було між дівчатами так і зорію (Барв., Опов.., 1902, 63). 3. перен. Сяяти, світитися (про очі). Він так гарно вміє казати, і так у його зоріють очі, як він каже!(Гр., II, 1963,141); // чим. Виражати яке-небудь почуття (про очі). Вони слухали дідуся, і стомлені очі зоріли надією (Ірчан, II, 1958, 25); // Виявлятись у виразі обличчя, очей і т. ін. Діти любі, чемні діти, Й ви в життю, неначе цвіти, В личку щирість вам зоріє, Око і душа радіє (У. Кравч., Вибр., 1958, 200). 4. Наближатися, наставати (перев. про світанок). Зоріє світанок, а він лежить, спить солодко (Гончар, Тронка, 1963, 196); // безос. Вийшли в дорогу рано, ще зоріло, а десь коло полудня були вже на полонині (Чендей, Поєдинок, 1962, 164).

Іноземні словники

Словари и энциклопедии на Академике

зоріти зорі́ю, зорі́єш і зорю́, зори́ш, недок. 1) тільки 3 ос., поет. Сяяти, випромінюючи або відбиваючи світло; світити. || Вкриватися зорями, бутизоряним (про небо). || перен., кому. Вказувати правильний шлях у житті, осявати життя. || перен. Бутивеличним, осяяним блиском слави. 2) перев. 3 ос. Блищати, виблискувати під дією проміння, світла. || Вирізнятися своїм кольором, освітленням;виднітися. || перен. Вирізнятися поміж інших яскравою зовнішністю, здібностями і т. ін. 3) перен. Сяяти, світитися (про очі). || чим. Виражати яке-небудь почуття (про очі). || Виявлятись у виразіобличчя, очей і т. ін. 4) Наближатися, наставати (перев. про світанок). || безос. •• Ще й на світ не зорі́ло безос. — не розвиднялося, не світало.

Ілюстрації