Ячменик

Ячменик, -ку и ячменичок, -чку, м. Ум. отъ ячмінь.

ЯЧМЕНИК 1, меню, чол.

1. Злакова рослина, зерна якої використовують для виготовлення круп, борошна, на корм худобі, а також як сировину для пивоварної промисловості. Там бачиш широкі лани, вузькі з високими межами ниви, які аж ясніють золотавою пшеничкою і ячменем, срібним колоссям жита та повійним гнучким вівсом (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 83); Ячмені почали половіти, немов сивина старості злегка торкнула буйну рослинність землі (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 245); Соловейко щебече, кажуть, поки ячмінь почне колос викидати (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 338); Сіє [колгосп] жито, озиму й яру пшеницю, ячмінь, овес, просо, цукрові буряки, соняшники... (Остап Вишня, I, 1956, 364).

2. Зерно цієї рослини. Якось в нас солі не стало на страву, От і запріг я кобилу лукаву; Четверть ячменю насипав на віз, Сам примостився й у город повіз (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 124); Я часто й спав у насінні, — в житі, в просі, в ячмені й горосі на печі (Олександр Довженко, I, 1958, 281).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 661.Коментарі (0) ЯЧМІНЬ 2, меня, чол., мед. Гнійне гостре запалення волосяного мішечка вії і сальної залози краю повіки. Всі його знали в школі: завжди в нього як не ячмінь на оці, то чиряк на шиї (Степан Васильченко, II, 1959, 148).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 661.