Шкора
Шкора, -ри, ж. Кусокъ сосновой коры, служащей поплавкомъ въ рыболовномъ снарядѣ кармаки. МУЕ. I. 40 — 41.
Зміст
Сучасні словники
Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)
Верхня, здебільшого легко відокремлювана оболонка, що вкриває стебла, гілки, стовбури, коріння рослин. Білі поплавці з березової кори біліли разками по лозах (Нечуй-Левицький, I, 1956, 54); Зелена жовна, причепившися до пня.., довбала своїм залізним дзюбом кору (Іван Франко, VI, 1951, 11); Кора на стовбурі була шершава, з неї легко відколупувались невеличкі кусочки (Олесь Донченко, IV, 1957, 172).
2. Верхній затверділий шар чого-небудь. Буду сіять квітки на морозі, Буду лить на них сльози гіркі, І від сліз тих гарячих розтане Та кора льодовая, міцна (Леся Українка, I, 1951, 41); Поверхня лави дуже швидко остигає. Вона утворює тверду кору, по якій можна ходити (Фізична географія, 5, 1956, 102); * Образно. Все, що було доброго та живого в душі [Катрі], так перетрухло та перетліло, такою корою покрилося, що нічому вже не проломити її (Панас Мирний, IV, 1955, 293). ▲ Земна кора — верхня тверда оболонка земної кулі. На величезній частині поверхні Землі земна кора тверда й нерухома (Про вулкани і землетруси, 1955, 3); Кора великих півкуль [головного мозку] — верхній шар головного мозку у вищих хребетних тварин і людини. Відомо, що центральна нервова система, особливо її вищі відділи, кора великих півкуль і підкірка, регулюють усі функції організму тварин і людини та здійснюють зв'язок організму як єдиного цілого з навколишнім світом
Ілюстрації
|
