Шепотати

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Шепота́ти, -чу́, -чеш, гл. = Шептати. Гай шепоче, гнуться лози. Шевч. 431. Те саме, що шептати. Раптом смужка світла знов з'являється, ширша, ніж перше, і якийсь приглушений голос шепоче раптово (Леся Українка, II, 1951, 187); Старі люди сіпають Бондарівну за рукав, щось шепочуть їй злякано на ухо (Степан Васильченко, III, 1960, 376); Молодий чорнявий парубок усміхнувся і щось шепотав Анничці, а вона хилила низько голову і втирала сльози (Мирослав Ірчан, II, 1958, 310); Дорош справді зрозумів, що він не тільки чує, а й говорить. І, закривши лице руками, щоб не показати професорові сліз, пішов у палату, укрився з головою, не виходив на вечерю і цілий вечір шепотів сам до себе під ковдрою (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 201); Жене світання морок ночі, і обрій барвами сія. І серце слухає: шепочуть сумні вуста моє ім'я... (Володимир Сосюра, II, 1958, 426); Співаєш ти (всяк згодиться) прегарно; Але послухай, як шепоче ліс... (Павло Грабовський, I, 1959, 260); Щось шепочуть тихо трави (Володимир Сосюра, II, 1958, 65); Вітрець потягає, Потічок шепоче, Яскраво сіяють Зорі серед ночі (Пісні та романси українських поетів.., II, 1956, 166); Гай шепоче, гнуться лози В яру при дорозі, Думи душу осідають, І капають сльози (Тарас Шевченко, II, 1953, 208); Тихо проходив я лісом; зелене Листя рясне шепотіло круг мене (Борис Грінченко, I, 1963, 35); Річка віє холодком, шепоче тихо собі хвилькою (Михайло Чабанівський, Тече вода.., 1961, 78); Фортунат і Парвус встають і виходять у садок, щось турботно шепочучи межи собою (Леся Українка, II, 1951, 404); Діти сходяться разом докупи і шепочуть на печі та й засипляють без вечері (Василь Стефаник, I, 1949, 99); — Що ж то за краса! Що то за парубок! — шепотять дівчата між собою (Марко Вовчок, I, 1955, 190); А в дворі шепотіло з Оесяток дітлахів різного віку, цікавих, як сороки (Олександр Копиленко, Вибр., 1953, 448); * Образно. З вітром шепочуть квітки, пісня дзвенить про любов, і над свічадом ріки місяць примарний зійшов (Володимир Сосюра, II, 1958, 35); Безхмарне небо байдужно дивиться з високості, а буйний вітер шепотить про щось з величезними. степовими будяками (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 182); * У порівняннях. Вона вся трусилася; вуста її тремтіли, наче що шепотали… (Панас Мирний, III, 1954, 17).