Швиргонути

Швиргонути, -ну, -неш, гл. Однокр. отъ швиргати. Швырнуть, бросить. Мкр. Н. 31. Скинув з себе відлогу і швиргонув сторожам. К. ЧР. 403.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ШВИРГОНУ́ТИ, ну, неш, док., однокр., перех. і неперех., розм. Підсил. до ШВИРГНУТИ. Дід Панас виплутував рибу, клав собі в човен; налапав дві жаби й швиргонув їх спересердя геть у воду (Нечуй-Левицький, I, 1956, 66); Щось наче підхопило мене й швиргонуло на землю (Леонід Смілянський, Сашко, 1954, 84); Мар'ян Хомаха вискочив з хати. І капелюха свого забув. Устина швиргонула його за поріг (Степан Чорнобривець Визвол. земля, 1950, 180);
// безос. Ліве колесо потрапило в невидиму калабаню, тачка брикнула задом, і Йоньку швиргонуло в потік (Григорій Тютюнник, Вир, 1960, 228).

Онлайн-словник української мови у 20 томах

// у знач. КИ́НУТИ кого, що (помахом руки, рук змусити летіти, падати або змусити летіти з метою влучити в когось, щось і т. ін.). Вона ледве встигла вкинути йому в кишеню два пиріжки (О. Гуреїв).

Ілюстрації