Чинш

Чинш, -шу, м. Чинш, оброк, урок, виплата за користиування землею. К. ЧР. 427. Краще стать на чинш, а потім викупить землю. О. 1862. IV. 105.

Сучасні словники Тлумачення слова у сучасних словниках

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ЧИНШ, у, чол., іст. Натуральний або грошовий податок, що його платили поміщикам чи на державу в феодальній Європі. [Гаврило:] Прокляте життя! З кожним днем росте і чинш, і панщина, й податки — несила нам їх одбувать (Карпенко-Карий, II, 1960, 236); Коронний хорунжий, бажаючи доскочити гетьманської булави, не скупився на бенкети, і дозорці не встигали стягати з маєтків чиншів і оренди, щоб задоволити [задовольнити] свого пана грішми (Петро Панч, Гомон. Україна, 1954, 41).

Вікіпедія

Чинш (старослов'янською киньсъ; пол. czynsz; від нім. Zins — податок; першодж. лат. census — податковий перепис майна) — у середньовічній Європі регулярний податок натурою чи грошима, який платила державі або сеньйору (власнику землі) категорія вільного населення (селяни, міщани), позбавлена власності, за право безстрокового спадкового користування землею.

Фіксована плата в грошовій або натуральній формі за користування земельним наділом.

На українських землях селяни сплачували чинш з 14 століття. Як правило, розмір чинша визначався звичаєвим правом або постановами уряду (чиншове право). Несплата чинша вела до передачі землі іншій особі.

СЛОВОФОРМИ. ОРФОГРАФІЧНИЙ СЛОВНИК.

чинш - іменник, чоловічий рід, неістота, II відміна

ВІДМІНОК	ОДНИНА	МНОЖИНА
називний	чинш	чинші
родовий	чиншу	чиншів
давальний	чиншеві, чиншу	чиншам
знахідний	чинш	чинші
орудний	чиншем	чиншами
місцевий	на/у чинші, чиншу, чиншеві	на/у чиншах
кличний	чиншу	чинші