Чинчикувати
Чинчикува́ти, -ку́ю, -єш, гл. = Чимчикувати.
Сучасні словники
ЧИМЧИКУВАТИ, ую, уєш, недок., розм.
1. Іти швидко, поспішно, часто ступаючи. Попід тином біжить мати Свою дочку переймати: — Вернись, — каже, — чи не чуєш? Куди ж це ти чимчикуєш? (Українські народні пісні, 1, 1964, 31); Люде, стрічаючись з бабою, аж дивувались, чого це завсіди поважна Зінька так швидко чимчикує вздовж улиці (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 327); Моріг зелений перерізується посередині биндочкою — стежкою, по котрій чимчикують ноги молодиць, дівчат, чоловіків, поспішаючи у місто на базарний день (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 458); — Поспішаю оце до тебе, а мені зустрічається дід-мороз. — Куди чимчикуєш? — питає він (Олекса Гуреїв, Новели, 1951, 48).
2. Іти (перев. повільно); плестися. Над шляхом густим димом Курява знялася. У тій куряві похило Стомлена ватага 3 заробітків чимчикує... (Іван Манжура, Тв., 1955, 43); — Я теж на Красилівку чимчикую. Якщо хочете, підемо разом (Олександр Копиленко, Подарунок, 1956, 21); Дворічне дівча чимчикувало за матір'ю, невідступно тримаючись парканів, будинків понад тротуаром (Іван Ле, Опов. та нариси, 1950, 264); Шлях стелився перед нею далеко-далеко. Мов чимчикувала молодиця аж у самий Прибалтійськ (Любомир Дмитерко, Обпалені.., 1962, 230); Він.. чимчикував кудись широким кроком із незалежним виглядом (Дмитро Ткач, Жди.., 1959, 77); * Образно. За ним чимчикував придушений Юсипів голос, що зіллявся з ворохканням жаб (Марко Черемшина, Вибр., 1952, 58).
Ілюстрації
|
