Цмокання

Цмо́кання, -ня, с. 1) Чмоканье. 2) Цѣлованіе.

Зміст

1 Сучасні словники
2 Ілюстрації
3 Медіа
4 Джерела та література
5 Зовнішні посилання

Сучасні словники

ЦМО́КАННЯ, я, сер., розм. Дія за значенням цмокати і звуки, утворювані цією дією. Не доходячи до лісу, почули вони жалібний скрип полозків об мерзлу дорогу, важку ступню кінську і цмокання людського голосу (Панас Мирний, II, 1954, 125); Хлопець несказанно радів, коли чув тихе цмокання соски в роті теляти (Олесь Донченко, VI, 1957, 144); Василько прислухався до цмокання уст під час їжі, бажаючи по тому впізнати когось із своїх (Агата Турчинська, Зорі.., 1950, 252); Ярослав Громійчук і Корній Іванович Турбай думали над тим, як швидше призвичаїти тварин до механічного доїння, щоб їх перестали тривожити незвичні шуми струмуючого повітря, дотики металу, запахи гуми, цмокання клапанів, дзюркіт молока по рурках (Іван І. Волошин, Місячне срібло, 1961, 264); Кулі з соко тим цмоканням впилися у вогку землю десь зовсім близько від розпластаного долі Дмитра (Василь Козаченко, Гарячі руки, 1960, 53); Онися цмокнула його в щоку. Мати, почувши цмокання, сіпнула дверима й вскочила в хату (Нечуй-Левицький, III, 1956, 67); Любов Прохорівна пішла просто до дочки, Євген Вікторович почув спочатку якісь викрики, а потім смачні цмокання (Іван Ле, Міжгір'я, 1953, 354).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 241.