Хурбет, -та, м. Крайній бѣднякъ? Жидові тілько самі багатирі та хурбети й не винні. О. 1862. І. 73. Так се ти, поганий хурбет, наймит, будеш мені перебивати, будеш з мене сміятись? О. 1862. VIII. 9.

Хурбет, жебрак, бідняк.

Зміст

1 Сучасні словники
2 Жебрак
3 Жебрак у літературі
4 Зображення та фотографії
5 Медіа
6 Джерела

Сучасні словники

Хурбет = Жебрак, бідняк

БІДНЯ́К, а́, ч. Бідна, убога, незаможна людина; протилежне багач. Волох бідняк в шатрі сидить (Бор., Тв., 1957, 107); Був [серед каторжан] сільський учитель, який читав біднякам газети й революційні прокламації (Донч., III, 1956, 78).

ЖЕБРА́К, а́, ч. Дуже бідна людина. — Тебе хотять сватать багатирі, а не такі жебраки, як ми самі (Н.-Лев., III, 1956, 331); — Золото моє пропало… Лишився жебраком… хоч по світу йди з торбою… (Шиян, Гроза.., 1956, 100).

Жебрак

Жебрак — вкрай збідніла особа, у якої обірвалися суспільні, родинні зв'язки. Характеризується як релігійна, пригнічена, знедолена, напівхвора чи божевільна людина. Живе зі старцювання і на пожертви їжі й одягу. Мандрівними жебраками були деякі чернечі ордени в Західній Європі та в мусульманстві (дервіші).

Жебрак — в переносному значенні — збідніла особа, що має тимчасові фінансові ускладнення.

Кількість жебраків катастрофічно зростає в часи воєн, природних і суспільних катастроф.

Жебрацтво — спосіб життя жебраків. В добу середньовіччя і дикого капіталізму мало місце фахове жебракування.

Жебрак у літературі

Московський народознавець В. Даль пише (перед 1914 р.), що десятки тисяч московських селян щовесни лишають на жінку господарство, а самі йдуть в Україну продавати дрібний московський крам, або на косовицю, або жебрати та красти. У Києві та інших наших містах юрби московських жебраків облягали всі церкви та монастирі. В наших містах жебраки, волоцюги, злодії були майже всі москвинами. Взагалі ж юрби жебраків – це прикметна риса азійських міст. У Москві їх завжди були тисячі. В. Даль підкреслює, що не завжди гнала їх з дому біда, а багато з них мали заможні господарства. Проф. Н. Чегулін налічив у Московщині сотні сіл, покинутих людьми, і десятки тисяч гектарів землі, що позаростали бур’янами. Ґрунтознавець проф. Г. Махів пише, що Московщина може легко прогодувати всю свою людність з урожаю власної землі, якщо поліпшить примітивне рільництво. Отже, маємо аж надто переконливий довід, що не земельний голод, не перелюднення штовхало і штовхає Московщину загарбувати чужі землі.