Харьків

Харьків, -кова, м. Харьковъ (городъ). Шейк.

Сучасні словники

Ха́рків ( заст. Харьків, лат. Zacharpolis) — місто на північному сході України на Слобожанщині, науковий центр України, адміністративний центр Харківської області. Населення — 1 445 881 осіб, площа міста — 370 км². Разом із прилеглими містами та районами формує Харківську агломерацію з людністю понад 3 млн осіб.

Єдине місто в Україні, що володіє повним комплектом нагород Ради Європи: Дипломом, Почесним Прапором, Таблицею Європи і Призом Європи.

Друге за кількістю мешканців місто України, з 19 грудня 1919 по 24 червня 1934 рр. — столиця УРСР.

Великий науковий, культурний, промисловий і транспортний осередок України, був третім індустріальним центром у СРСР після Москви та Ленінграда. 60 науково-дослідних інститутів, 41 вищих навчальних закладів, 8 музеїв, міська картинна галерея, 7 державних театрів і кілька десятків недержавних, 80 бібліотек.

Символіка

Герб Слобідсько-Української губернії, що служив також міським гербом Харкова, був розроблений 1775 року геральдмейстером князем Михайлом Щербатовим і затверджений 21 вересня 1781 року Катериною ІІ як герб Харківського намісництва (з 1796 — знову Слобідсько-Українська губернія, з 1835 — Харківська губернія).

Він являє собою чотирикутний геральдичний щит, загострений знизу, подібна форма також називається французькою. На зеленому тлі щита зображені перехрещені ріг достатку і золотий кадуцей зі срібними крилами (символ бога торгівлі Меркурія), оповитий зміями срібного кольору. 14 вересня 1995 сесією Харківської міської ради народних депутатів був втретє за останні два сторіччя прийнятий як найтрадиційніший в історії міста.

Прапор міста являє собою прямокутне полотнище (відношення ширини до довжини 2:3 світло-зеленого кольору із зображенням в його центральній частині герба міста. В царську та радянську епохи міста не мали власних прапорів. Проте з 1651 р. (чи 1659 р.) по 1765 р. Харків був полковим центром Харківського слобідського козацького полку, який мав власне знамено.

За часів СРСР Харків отримав орден Леніна та орден Жовтневої Революції, місто нагороджене Премією Європи.

Географія

Найвищий пункт над рівнем моря 202 м (П'ятихатки (Харків)), найнижчий — 94 м (Новоселівка). З погляду рельєфу Харків поділяється на чотири низовинні й чотири підвищені райони. Стік річок творить улоговину, висунену з північного заходу на південний схід між Середньоруською височиною і Донецькою низовиною. Височини Харкова, переважно піщані, донедавна були вкриті сосновими і березовими лісами (Холодна гора, височина на північ від Лопані).

Довжина Харкова:

з півночі на південь — 24,3 км з заходу на схід — 25,2 км Харків лежить на вододільному підвищенні і в долині річок (Харків, Лопань, Уди, Немишля); на території сучасного Харкова ці невеликі річки сходяться і нижче вливаються (через Уди) до Сіверського Дінця. Первісно долини річок на території нинішнього Харкова були заболочені, улітку деякі висихали до малих потоків (Нетеча, Немишля).

Харків має велику кількість парків і скверів, історія заснування і розвитку декотрих з яких налічує понад 100-літній період, та багатий природно-заповідний фонд.

Райони

Територія сучасного Харкова покриває 300 км² й адміністративно ділиться на 9 районів: Шевченківський, Новобаварський, Київський, Слобідський, Холодногірський, Московський, Немишлянський, Індустріальний і Основ'янський. Проте, досьогодні збереглися старі назви «сторін», поселень і слобідок, що були поступово включені до Харкова: Поділ, Залопань, Захарків, Клочківська Слобідка, Павлівка, Кінний базар, Основа, Панасівка, Довголівка, Заїківка, Велика Гончарівка, Холодна гора, Лиса гора, Салтівка, Олексіївка, Павлове Поле, Шатилівка, Шишківка, Тюринка, Мала Гончарівка, Журавлівка, Верещаківка, Іванівка, Петінка, Москалівка, Нова Баварія, Велика Данилівка, П'ятихатки та інші.

Історія

Давні часи

На місці Харкова знаходилося стародавнє місто Донець, ще за часів Київської Русі. Назва міста походить, ймовірно, від річки Харків («Хар-Кобе»). Інші версії — від засновника поселення хутора Харкова козака Харитона (Харька). Ще одна версія — від козака Івана Каркача (Харкача). Половецька версія — від половецького міста Шарукань (Харукань). З початку 17 ст. територія сучасної Харківщини належала до Московської держави, але до 1650 р. тут не було осілого населення. Московські царі розсилали сторожу й розвідувальні групи з служилих людей, будували укріплення й оборонні лінії проти цього та обмежування кримських татар та ногайців: «білгородська», «ізюмська» та «українська» лінії. Проте російські «служилі люди» не були постійним населенням. Паралельно починається українська колонізація з сусідньої Гетьманщини.

Козацькі часи

За козацьких часів Харків стає центром Харківського слобідського козацького полку. Місто мало фортецю із вежами та підземними ходами. Харківськими полковниками були Донці-Захаржевські. У 1670-х pp. фортеця занепала і почала називатися Старим містом, а острогом звалося нове укріплення, побудоване за воєводи Сухотіна. Харків збільшувався навколо фортеці, а його міська територія на початку 18 ст. поширювалася за pp. Лопань і Харків. 1724 року Харків уже нараховував 61 вулицю і 1300 дворів.

1726 р. білгородський єпископ Є. Тихорський перетворив монастирську школу в Харкові на колегію, яка до заснування Харківського Університету була найвідомішим навчальним закладом Слобожанщини; одночасно поставали початкові і сер. школи.

Кошти на утримання Харківського колегіуму виділялися з доходів монастирів та церков, великі пожертви зробили Є. Тихорський та князь М. Голіцин. У Харківському колегіумі вчилися діти як духівництва, так і різних верств населення, також з інших слов’янських країн. Програма навчання була побудована за зразком Києво-Могилянської академії. Пізніше в Харківському колегіумі запроваджено викладання математики, історії, французької та німецької мов. Згодом цьому навчальному закладові підпорядковувалися всі інші духовні школи Білгородсько-Обоянської єпархії, що перетворило Харківський колегіум на центральний навчальний заклад Слобідської України. У 1760-х роках в Харківському колегіумі відкриваються додаткові класи і запроваджуються нові навчальні курси - геометрії, геодезії, малю¬вання, музики, інженерної справи та артилерії, італійської мови. 1795 року в програму вводяться фізика та природнича історія. Кількість учнів у другій половині XVIII ст. сягала 600 осіб. У Харківському колегіумі викладали і навчались видатні філософи, культурні та релігійні діячі того часу: Г. Сковорода П. Малиновський (перший ректор), В. Тицинський, М. Слотвинський, М. Скибиневський, Г. Каменецький, М. Каченовський, Є. Мухін, Г. Базилевич, М. Гнідич та ін. 1817 року в зв’язку з реформою духовної світи в Російській імперії Харківський колегіум перетворено на духовну семінарію.

1732 року була спроба замінити слобідські козацькі полки на армійські. Заснований 1659—1660, Харківський полк як адміністративно-військова одиниця належав до найбільших у Слобідській Україні. 1732 року він нараховував 135 осель, у яких жило 75 000 мешканців, у тому ч. 5870 козаків. У складі полку було 18 сотень. Бувши полковим містом, Харків став адміністративним осередком; тут діяли полкова канцелярія і суд. Старшину обирали на козацьких радах, але її затверджував царський уряд.

У 1780–1796 роках Харків був центром Харківського намісництва Російської імперії. Під наглядом губернатора і намісника Харків поступово розбудовувався.

XIX — початок XX століття

Важливою подією в історії Харкова було заснування у 1805-у році Харківського університету, що надало потужний поштовх для перетворення провінційного міста із населенням близько 10 тис. осіб на важливий освітній та науковий центр сходу України. Невпинно зростало ч. населення X., з 1800 до 1917 воно збільшилося в 30 разів.

У 1820-х pp. Харків був поважним осередком укр. культ. відродження (Харківська школа романтиків); тут появилися перші видання з мовознавства, етнографії, історії, літературні твори народною мовою. 1812 почав виходити перший пресовий орган в Україні під Росією, «Харьковскій Еженедѣльникъ».

17 квітня 1872 в перший день Великодня, на Михайлівській площі Харкова відбулися масові заворушення, викликані невдалими розпорядженнями пристава 2-ї ділянки м. Харкова Шмельова. Він, щоб втихомирити натовп п'яних людей, наказав їздити по площі пожежному обозу. А від отриманих ударів померло кілька людей. Заворушення вляглися тільки через три дні, за активної участі архієпископа і губернатора. На згадку про цю подію на Михайлівській площі в 1899 р. було закладено будівлю судових установлень, яку відкрили у вересні 1902 р.

1917—1939

Влада в Харкові під час революції була в руках Тимчасового уряду та демократичних установ — губ. комісара, міськ. думи, земств. У двох перших універсалах Укр. Центральної Ради не говорилося ясно, чи її автономна влада поширюється й на Харків, 3 універсал поширив її формально і на Харківщину без визначення кордонів. У Харкові перебували й українізовані полки. Але близькість Росії, у якій владу перебрали більшовики, і Донбасу, де фактично вони захопили владу також, та слабість поміркованих укр. і рос. сил вирішили долю Харкова. Вже з кінця листопада 1917 до Харкова прибули червоногвардійці з Росії та збольшевизовані матроси з Прибалтики. 23 січня 1917 року Харків захопили більшовики. Після Берестейського миру німецька армія й українські війська (серед інших Запорізький полк під проводом П. Болбочана) 19. 4. 1918 звільнили Xарків від більшовиків.

У листопаді 1918 короткочасно владу в Харкові захопили війська Директорії УНР, але 3.1.1919 місто знов опанували більшовики, і тут діяв радянський уряд України до 25.6, коли місто зайняли російські білі війська генерала А. Денікіна, які перебували тут до 11.12.1919. Після перемоги червоних над Денікіном до Xаркова повернувся третій український радянський уряд, і Харків став столицею УСРР.

Факт того, що Харків був столицею України, помітно позначився на українізації міста. Щойно розгром української культури в 1930-х pp., голод, чистки і перенесення столиці до Києва (1934) змінили становище Харкова, і він значно втратив з свого українського характеру кінця 20-х — поч. 30-х pp.

Художній Музей. Працювали видавництва: Держ. Видавництво України, «Пролетарій», «Радянський селянин», кооперативні видавництва «Книгоспілка» і «Рух» (згодом ліквідовані). 1930—1934 збудовано кол. будинок проектів (нині університетський) та кол. будинок кооперації. Тоді ж збудовано нові та реконструйовано ряд старих зав.; закладено житлові комплекси «Новий побут», «Червоний промінь» і студентське м-ко. Тоді ж таки продовжено трамвайні лінії, впроваджено автобуси і тролейбуси. Після відбудови зруйнованої не так за війни, як за революції промисловості почалася прискорена індустріалізація Харкова. 1931 дав першу продукцію Харківський тракторний зав., згодом верстатобудів. (1933), турбінний (1934) та ін. Збільшили продукцію довоєнні: електромех., металообробний, траспортного машинобудування та ін. зав. 1930 почала діяти Харківська районна електростанція, що давала електроенергію підприємствам м. Одночасно з новими забудовами Харкова руйновано також іст.-культ. споруди. У 1930-х pp. зруйновано Миколаївський собор (УАПЦ), церкви — Мироносицьку, Дмитріївську та Різдва Христового (церква-фортеця з козацьких часів) та ін. У 1940-му році кількість промислових підприємств у місті досягла 200, обсяг продукції зріс порівняно з 1913 р. в 12 разів. У місті було 36 вищих навчальних закладів зі 42 тис. студентів, 41 технікум з 14 тис. учнів, 138 шкіл на 96 тис. школярів, 14 театрів, 60 клубів, 304 бібліотеки, побудовано 2 млн м² житла. У 1940 у місті було 14 театрів, у тому числі кілька аматорських. Населення Харкова у 1939 р. становило 833 000 осіб. У 1933—1934 рр. були побудовані будинок проектів, будинок кооперації, закладено соцміста «Новий побут», «Червоний промінь» і студентське містечко. Одночасно за радянських часів було зруйновано Миколаївський собор (УАПЦ), церкви — Мироносицьку, Дмитріївську та Різдва Христового та ін.

Друга світова війна

Німецька армійська група генерала К. Р. Рундштедта вступила до Харкова 25.10.1941. Упродовж 22-місячної окупації Харкова німцями цивільне життя не унормувалося, населення терпіло від голоду і холоду; число мешканців Харкова зменшилося до 160 000.

На відміну від інших захоплених українських міст, де владу було передано цивільним органам, у прифронтовому Харкові для керування захопленою територією створювались спеціальні органи військового управління. У руках бойових частин був повний контроль над містом. Організація військового управління здійснювалась на основі загальних принципів і набутого під час війни досвіду. Ще напередодні захоплення міста було видано наказ про створення міської комендатури на чолі з генералом Ервіном Фіровим. Велику роль грала так звана фельдкомендатура, в обов'язки якої входило якнайскоріше замирення населення міста, створення української допоміжної поліції, підтримання порядку в місті, організація розселення офіцерів і солдат, створення і контроль над діяльністю концентраційних таборів. В Харкові, як і в інших містах, були сили, які боролися проти окупантів. В першу чергу до них відносилась Організація українських націоналістів. У грудні 1941 р. українська поліція спромоглась організувати декілька маршів по місту з оркестром і виконанням націоналістичних пісень. У цих умовах центрами життя населення Харкова стали 14 ринків — Благовіщеньский, Кінний, Рибний, Холодногірський, Сумський, Журавлівський, Павлівський та інші. Торгівлі за гроші тут спочатку взагалі не було, повсюдно панував бартер: міняли майже все у найнесподіваніших комбінаціях.

За даними вже згаданої обов'язкової реєстрації населення, у спеціальні «жовті» списки було занесено 10271 чоловік єврейської національності, серед яких понад 75 % складали жінки, старі і діти. 14 грудня 1941 р. було видано наказ, згідно з яким усе єврейське населення міста в дводенний строк повинно було переселитись на окраїну міста, в бараки верстатобудівного заводу. 26 грудня німці оголосили запис для бажаючих поїхати до Полтави, Ромен і Кременчука; при цьому не дозволялось брати з собою особисті речі. Протягом кількох днів частина євреїв на цих автомашинах, частина євреїв пішки пригнали до Дробицького Яру, де всі вони були розстріляні.

Перший радянський наступ на Харків відбувся у лютому 1943, і місто було короткий час у сов. руках. Під час нової німецької окупації міським головою спочатку був відомий хімік П. Козакевич, але вже за короткий час влада перейшла до військової адміністрації, багато жителів було виселено. Остаточно війська генерала І. Конєва здобули Харків 23.8.1943.

Ілюстрації