Упирь
Упир (від праслав. ǫpir, ст.-слав. ѓпир), також вурдалак, вампір, кровосос - загальнослов'янський міфологічний персонаж, покійник, що встає ночами з могили; він шкодить людям і худобі, п'є їхню кров, завдає шкоди господарству.
Найбільше віра в упирів була поширена на території Південної Русі (сучасна Україна). Вважалося, що вони можуть спричинити голод, мор, посуху. Упир приблизно відповідає вампіру в західноєвропейській міфології і має багато спільного з вурдалоком у східнослов'янській традиції.
Зміст
Сучасні словники
Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)
УПИ́Р, я, чол. Те саме, що вампір 1, 2. — Я Тибр старий! — ось придивись. Я тут водою управляю, Тобі я вірно помагаю, Я не прочвара, не упир (Іван Котляревський, I, 1952, 200); Гуцул лякався не тільки пана і жандарма, він жахався на кожному кроці відьми, упиря, мольфара і всякого іншого чортовиння (Петро Козланюк, Сонце.., 1957, 4).
Публічний електронній словник української мови
Упирь, ря, м. Мертвецъ, сосущій кровь живыхъ, упырь. Один чоловік умер та й став упирем. А упирі кров з людей п’ють. Грин. II. 96.
Повір'я
- Віра в упирі пов'язана з уявленнями про існування двох видів покійників: тих, чия душа після смерті знайшла упокій на «тому світі», і тих, хто продовжує своє посмертне існування на межі двох світів.
Вважалося, що упирями стають люди, що були за життя перевертнями, чаклунами або ті, хто був відлучений від церкви і відданий анафемі (єретик, боговідступник, деякі злочинці, наприклад маніяки), нехрещені діти. Також упирем міг стати загиблий насильницькою смертю, який скоїв самогубство, який зазнав нападу упиря.
- Згiдно з повір'ям, уночі упирі встають зі своїх могил і ходять землею, завдяки своєму людиноподібному вигляду легко проникають у будинки і смокчуть кров у сплячих людей, потім, до крику третіх півнів, повертаються у свої могили. Вбити упиря, за повір'ям, можна було, проткнувши його труп осиновим колом. Якщо це не допомагало, то труп зазвичай спалювали. Вважалося, що упирі викликають морові пошесті, неврожаї, посухи. Іван Франко в етнографічному дописі «Спалення упирів у Нагуєвичах» описує, як у 1830-х роках на батьківщині Франка, у селищі Нагуєвичі, протягували через багаття живих людей, запідозривши у них упирів.
Характерна риса упиря - його надзвичайно червоне обличчя та очі. Почервоніння зберігається і після смерті від випитої крові.
Цікаві відомості про упирів
Упи́р (опи́р, вампір) — міфологічний образ у фольклорі европейських народів: мрець, який нібито виходить з могили, щоб смоктати кров живих людей. Українські міфологічні леґенди малюють образ Упира як старшого над відьмами. Образ його зустрічається і в українській літературі, зокрема в творах І. Котляревського, І. Франка, М. Коцюбинського, Лесі Українки та ін.
Упир приблизно відповідає вампіру в європейській міфології і має багато спільного з вурдалаком в східнослов'янскій традиції, однак ще в XIX ст. ці персонажі диференціювались.
Побутує кілька варіантів трактування цього образу. Згідно з одними уявленнями, упир є сином чорта й відьми. Живе він як звичайна людина, однак з-поміж інших вирізняється злістю. Згідно з іншим віруванням, упирі мають тільки людський вигляд, а за своєю суттю це є справжні чорти. Існує вірування, що упирі — це трупи відьом та інших людей, у які після смерті вселяються чорти і приводять їх у рух. Упирем може стати будь-яка людина, якщо її обвіє степовий вітер. Своїм зовнішнім виглядом упир може не відрізнятися від звичайних людей або ж відрізнятися дуже рум'яним кольором обличчя. Іноді упирями вважають дітей (з великою головою, довгими руками й ногами), які можуть передбачати майбутнє. Досить часто народна уява поділяє упирів на дві групи: живих та мертвих. Характерними ознаками мертвих упирів є те, що вони мають червоне обличчя, яке у домовині повернуте донизу. Мертвий упир ніколи не розкладається. Живий упир теж має червоне обличчя і дуже міцну статуру, яка потрібна йому для того, щоб на своїй спині носити мертвого упиря. Мертвий без живого не може бути шкідливим, оскільки сам не має здатності ходити.[1] О. Афанасьєв стверджує, що упирі — це злісні блукаючі мерці, які за життя були чаклунами, вовкулаками або людьми, яких не приймала церква /вбивці, єретики, боговідступники/. Вночі упирі встають зі своїх гробів і ходять по світу. Вони заходять у хати, накидаються на сонних людей /найчастіше — на немовлят/ і висмоктують їхню кров /потинають/, в результаті чого людина помирає. Вони можуть розгулювати по землі до співу перших півнів, а потім кидаються до своїх могил. Щоб позбавитися від упирів, люди відкопували їхні могили і пробивали груди мерця осиковим кілком. Якщо це не допомагало, труп спалювали. Упирів вважали причиною засух, неврожаїв, епідемій. В українській демонології упир є символом зла, смерті, біди, епідемій та стихійного лиха.
Упирями вважали деяких історичних осіб. Наприклад, генерального обозного В. Борковського вважали упирем, тому пробили осиковим колом. Надалі ця подія була зображена на стіні Троїцького собору в Чернігові.
Слов'янська міфологія
Згідно з народними слов'янськими віруваннями, коріння яких сягає IV століття н. е., вампіри і упирі були примарами померлих людей або живими мерцями (проте проміжний варіант — тіло померлого, в яке вселився дух, — також можливий). Найчастіше вампіри та упирі пили або висмоктували кров живих людей (з вен чи серця), поїдали їхнє тіло або душили своїх жертв. Упирi часто нападали на членів своєї сім'ї або власних родичів, але їхню увагу могли привернути й домашні тварини.
- Як ставали вампірами?
Існує безліч способів стати після смерті упиром чи вампіром. Згідно з одним з найпоширеніших народних повір'їв, майбутній strzygoń (стригонь) народжується на світ із двома душами. Вважалося, що раніше стригонів було набагато більше, але їхня кількість значно зменшилася після введення обряду конфірмації, адже таким чином хрестили й другу душу теж. При цьому вкрай важливо, щоб свята вода контактувала з тілом дитини, інакше обряд не спрацює і дитина має всі шанси стати упиром (звісно, після смерті). Ще одна вірна ознака майбутнього стригоню – народитися з двома серцями. Додатковий ряд зубів або брови, що зрослися, теж говорять багато про що. Дитина, яка народилася із зубами, – надійний кандидат у стригоні. Згідно з іншим популярним народним віруванням, упирями стають ті, хто помер раптовою смертю або — що ще гірше — наклав на себе руки. Зважаючи на все, в основі цих міфів лежить глибока переконаність слов'ян у тому, що погана людина залишиться поганою і після смерті.
- Як убити вампіра ... по-слов'янськи
Народних слов'янських способів розправитися зупирями (або померлими, підозрюваними у вампіричних схильностях) набереться цілий каталог. Багато з цих способів добре нам відомі за книгами та фільмами. Правда, тут ми говоримо швидше про те, що робити з тілом вампіра в могилі, а Голлівуд вчить нас боротися з живими вампірами. Якщо вірити слов'янським мисливцям за упирями (тобто селянам), тіло потенційного упиря потрібно закопати глибоко під землю, та завалити купою каміння. Останки необхідно покласти обличчям до землі, щоб вампір «кусав землю». У труну кидали жменю зерен маку. На шию покійника клали серп чи косу, щоб відрізати йому голову, якщо упир надумає повстати з мертвих. Під язик клали камінчик чи монетку, а руки зв'язували за спиною. Ну а найпопулярніший спосіб не дати вампіру повстати з мертвих - це пронизати голову чи серце гострим дерев'яним колом. Матеріал відрізнявся залежно від регіону. Як свідчать археологічні знахідки, зроблені Польщі, предки поляків використовували з цією метою залізні цвяхи чи прути. Цвях вбивали в череп в районі чола або темряви і пронизували їм мозок так, щоб цвях вийшов з боку потилиці. Велика кількість археологічних знахідок в рiзних частинах Європи дозволило Казімєжу Мошинському припустити, що подібні практики і сам по собі упиризм колись були поширені значно більшою мірою, ніж прийнято вважати, а також виходили далеко за межі території, населеної слов'янами. і подорожували з епохи до епохи.
- Марія Яніон - мисливець за упирями
Для польської культури упир та вампіризм були чимось значно більшим, ніж просто примітним етнографічним фактом та незначним елементом системи народних вірувань. Скасовані раціональною культурою Просвітництва, вампіри та упирі повернулися до романтичної літератури та іконографії, ставши важливою складовою польського романтичного дискурсу. Автор більшості досліджень на цю тему і, безперечно, найстрашніший мисливець за упирями в польській літературі — Марія Яніон.
Легенди
.jpg)
- Даханавр
Згідно з вірменською легендою, лігво цього упиря було в горах Ултіш Альто. Він ніколи не пив кров місцевих жителів, навпаки, оберігав прилеглі до гір долини від чужинців. Він міг знищити ціле військо, не даючи ворогам перейти гірську ущелину і захопити Вірменію. Полював Даханавр тільки вночі. У 1854 році барон Август фон Акстаусен написав історію, в якій двоє кмітливих мандрівників змогли обдурити Даханавра і перемогти його. Вони дізналися, що Даханавр вбиває чужоземців тільки вночі, тому перед тим як лягти спати, вони поклали ноги під голови один одного. Побачивши дивне двоголове і безноге істота, вампір назавжди покинув гори Ултіш Альто, і про нього ніхто ніколи більше не чув.
- Мананангал
Мананангал - це філіппінський упир, який, за легендами, жив на Вісайських островах. Існують різні версії появи переказів: деякі вірили, що в мананангала перетворюються, заразившись від слини старого упиря. Перемогти такого монстра можна за допомогою солі, кинджала, спецій і хлиста з хвоста ската. Також мананангали бояться світла і оцту. У філіппінських легендах мананангалами зазвичай ставали жінки. Ночами вони розділялися: верхня половина тулуба відлітала полювати на крилах, а нижня залишалася у дома. Улюбленими ласощами мананангала були жінки.
- Вюрцбурзький упир
Ця легендарна історія трапилася в 1830-х роках в баварському місті Вюрцбурзі. Місцевий доктор Генріх Шпатца - філантроп, шанована людина, автор робіт з військово-польової хірургії і лікування деяких інфекційних захворювань, щасливо одружений чоловік і власник шикарного особняка - несподівано продає будинок і, пославшись на запрошення з Празького університету, раптово залишає місто. Через кілька тижнів в поліцію Вюрцбурга надійшла заява від колишніх асистентів доктора Шпатца, в якому стверджувалося, що подружжя Шпатца були упирями. Коли асистенти домоглися від поліцейських серйозного розгляду цієї справи, був проведений обшук в будинку Шпатца. На подив поліцейських, в його підвалі були виявлені людські останки. Пізніше прислуга зізналася, що залишатися вночі в будинку було строго заборонено. Поліцейські зробили запит до Праги і отримали таку відповідь: «У Празькому університеті такий пан не з'являвся і ніякого запрошення йому ніхто не посилав». У підсумку справа так і не було розкрито, а обидва асистента загинули через рік після цієї історії при дивних обставинах.
Факти
- Особливу увагу заслуговує поховання упиря на Старокиївської гори. На її північно-західному схилі археологи виявили залишки житла. Під зотліл підлогою і було виявлено поховання. Це поховання неканонічно по всіх деталях обряду. Викликає подив незвичайна орієнтацією тіла небіжчика (головою на північ) і розташування поховання під підлогою житлової споруди: «Контури ями не простежуються. Поховання жіноче, скелет витягнутий на спині і лежить головою на північ. Судячи по залишках напівзотлілого дерева, що зберігся у вигляді смуг волокнами по лінії Північ-Південь, поховання, мабуть, перебувало в труні. В області попереку воно було наскрізь пробито великим залізним цвяхом - довжиною понад 8 см, шириною до 1 см, кінець якого був загнутий з зовнішньої сторони дна труни. Досить імовірно, що цей випадок пов'язаний з ритуалом «посмертного умертвіння упиря». Надзвичайна орієнтація поховання (головою на північ), пробивання гвоздем і глибина нижче звичайного поховання (на глибині 1,8 м від денної поверхні), різко виділяє поховання з усіх інших досліджених на Старокиївській горі »(С. Кілієвич. Дитинець Києва. - К., 1982).
- В середині 90-х рр. XX століття археологи в районі Львівської площі виявили стародавнє поховання. Крізь скелет і залишки труни проходив іржавий залізний костиль - немов померлого прибили до домовину. Подібне проводилося не тільки заради «посмертного умертвіння», а й для того, щоб «нечистий небіжчик» не зміг покинути могилу (Д. Киянський. Дивні історії трапляютоюься в історії // газ. «Дзеркало тижня», 22-28.01.2000).
- У старі часи упирями вважали померлих чаклунів, які не гнили в гробах і нападали на людей. Упирі по ночах покидають свої могили, щоб душити сплячих та пити їх кров. Їх представляли синіми особами і закутаними в чорний плащ. На правому боці Дніпра упирями називали дітей-виродків з великою головою, довгими руками і ногами, що страждають розм'якшенням кісток (А. Селецький. Чаклунство в південно-західній Русі. - К., 1886). Ще упирями вважали дітей з подвійним рядом зубів, із заячою губою і деформацією черепа. За переказами, майбутній гетьман Сірко народився з зубами, чим викликав забобонний страх односельчан. Немовлят з вродженим каліцтвом часто вбивали, вважаючи їх зачатими від нечисті. За повір'ями, упиря можна зустріти при повному місяці, особливо на день рівнодення (Митрополит Iларiон. Дохрістіянськi вiруваня українського народу. - Вiннiпег, 1965).
- Найбільш відомі поховання, так зване «кладовище упирів» (X століття), виявлено в Челаковиці у Празі. У трунах лежало 11 людей - чоловіків від 20 до 60 років з відрізаними головами, вбитими в тіло кілками, зі зв'язаними руками і ногами. Деякі тіла були придавлені важкими каменями.
Медіа
https://www.youtube.com/watch?v=oI0Y2Xg8tX4
Іншими мовами
Англійська https://en.wikipedia.org/wiki/Upi%C3%B3r Французька https://fr.wikipedia.org/wiki/Oupyr
Див. також
Джерела та література
- Упирі // Українська Релігієзнавча Енциклопедія
- Упир // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1966. — Т. 8, кн. XV : Літери Ст — Уц. — С. 1966-1967. — 1000 екз.
- Яритник // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1967. — Т. 8, кн. XVI : Літери Уш — Я. — С. 2127. — 1000 екз.
- Енциклопедичний словник символів культури України / В. П. Коцура, О. І. Потапенко, В. В. Куйбіда // ПХДПУ, 2015. – 912 с. — ISBN 978-966-2464-48-1 — С. 213—214: Упир
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
Словник символів, Потапенко О. І., Дмитренко М. К., Потапенко Г. І. та ін., 1997.
