Тупиця

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ТУПИ́ЦЯ, і. 1. жін. Те саме, що тупак 1. Як добре плече, так і тупиця січе (Номис, 1864, № 7362). 2. чол. і жін., розм. Про тупу, розумово обмежену людину. Голова вдався собі разом тупиця і гординя(Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 294); Не розуміючи того, що це втома і що ця втома ослабила пам'ять, він нарікав на себе, обзивав себе тупицею, нездарою (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 52).

Словник української мови за редакцією Б.Д.Грінченка

ТУПА́К, а, чол. 1. Велика тупа сокира; // Затуплене знаряддя (про ніж, сокиру і т. ін.). 2. перен., розм. Про тупу, розумово обмежену людину. — Нечулі, обмежені тупаки. Сліпі кроти. Не вміють вони підійти до дитини! (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 354).

Іноземні словники

Словари и энциклопедии на Академике

тупиця — 1 іменник жіночого роду тупа сокира тупиця 2 іменник чоловічого або жіночого роду, істота про тупу, розумово обмежену людину.

Ілюстрації