Троянда

Троя́нда (лат. Rosa L.), або шипши́на — рід і культурна форма рослин родини розових (дикорослі — див. Шипшина), кущі до 2 метрів заввишки.

Дикі рослини зростають, в основному, у помірному кліматі. Всього налічується близько 300—400 видів дикої троянди. Рослини зазвичай мають форму куща або ліани.

У класичному зображенні троянда має 32 пелюстки, звідси назва роза (троянда) вітрів.

Відомо близько 6 000 сортів, що їх отримано шляхом гібридизації й відбору (за іншими даними тепер налічують понад 14 тисяч сортів троянд). У Японії виведена троянда «хамелеон», яка змінює своє забарвлення від освітлення. Вдень вона яскраво-червона, ввечері — біла[2].

Виведені сорти троянд зберігають і розмножують протягом багатьох років за допомогою щеплення бруньок і живців на шипшині. Історичні факти

Червоні троянди Троянда була відома в стародавньому Вавилоні і отримала особливе поширення в Персії (тепер Іран), де вирощувалася у величезній кількості.

У всіх народів свої оповіді: у русичів — билини про богатирів, у фінів — «Калевала», у естонців — «Син Калева», у французів — «Пісня про Роланда». До таких творінь народного епосу належать і давньогрецькі поеми «Іліада» і «Одіссея», а в іранців — «Гюль Наме» — книга, що прославляє троянду.[2]

Перські поети Гафіз та Сааді називають свою країну «Гюлістан» — «Сад троянд» («Гюль» — «троянда»)[2].

Поет Сааді в книзі «Квітник троянд» («Гюлістан») писав у 1258 році:

«Чуєш, як всюди весною лунає лише солодкий шепіт радості і любові: це шелест солов'я, що читає книги троянд!»

Інший поет Хафіз (XIV століття) також оспівував троянду у своїх віршах:

«Не мало цей сад ростить чарівних троянд, Але тих, хто їх бере, шипи язвлять до сліз».

Збір троянд в Долині Троянд біля міста Казанлик в Болгарії, 1870; гравюра Австро-Угорського мандрівника Фелікса Філіпа Kanitz (Felix Philipp Kanitz) Мусульмани не дозволяли наступити навіть на пелюстку, що впала на землю[2].

Привезена зі східних країн у стародавню Грецію, троянда і там вирощувалася у величезній кількості.[8] У стародавній Греції троянда була присвячена богині краси Афродіті, її храми оточували якнайширші сади з троянд. Трояндами усипали дорогу воїнів, що поверталися з перемогою.

Із Греції троянди вивозять в Єгипет і Рим.[8] Єгипетська цариця Клеопатра на одному з бенкетів веліла покрити всю підлогу пелюстками троянд шаром у півметра, які притримувались тонкою шовковою сіткою[2]. Зі стелі під час бенкету сипалися дощем трояндові пелюстки. Під час прогулянок на галерах поверхня води була всипана трояндами.[2]

Римляни нагороджували трояндами за видатні заслуги. Вінком з троянд прикрашали голову переможця.

Троянда була емблемою, свого роду орденом хоробрості. Римські воїни вірили, що троянда вселяє мужність, і замість шоломів одягали вінки з троянд. У квітні — травні в Римі влаштовували свято троянд — «розалії» — в пам'ять померлих[2].

У римських будинках часто вішали над столом гілку троянди або зображували її на стелі як символ того, що говорилось за столом під трояндою — секрет[2]. З тих пір зберігся вираз: «Я тобі сказав під трояндою», по-латині: «sub rosa dictum» («суб роза діктум»).

Римляни прикрашали трояндами і обливали трояндовою олією могили[2].

Римські поети Вергілій та Овідій оспівували троянди в своїх одах. Починаючи з XI століття, римський папа щорічно в день, званий «Трояндова неділя» (Dominica in rosa), нагороджував золотою трояндою, посипаною діамантами, кого-небудь з королів[8].

Споживання великої кількості троянд патриціями і імператорським двором призвело до виникнення «розаріумів», садів з одних троянд різних сортів, і навіть на полях, замість хліба, стали вирощувати троянди. Багаті люди за великі гроші виписували троянди з Греції та Єгипту. Такий стан підривав добробут народу.[2] Поет того часу Марціал висловив це в епіграмі:

«Єгиптяни, надішліть нам хліба замість наших троянд».

В ті часи вперше були винайдені теплиці для вирощування зимою квітучих троянд. З падінням Риму культура троянд, які вважалися квітами розкоші і язичництва, заглохла на кілька століть.[2]

Найдавніші оповіді Індії говорять про те, що богиня краси Лакшмі народилася з бутона троянди[2].

У Київській Русі вживали м'ятну настоянку, або «холодець», і привозили з Царгорода (Константинополя) «гулявну», тобто «трояндову воду» (від тур. gul — «троянда»).[8]

В Європі розвиток культури троянд починається з новою силою в XIII столітті.[2] Один з учасників Хрестового походу привіз зі Сходу троянду, яка потім отримала назви галльської і прованської, так як її почали розводити в місті Провене поблизу Парижа. З цього часу починається захоплення трояндами. В Провене зароджується народне свято троянд, на якому вибирали найкрасивішу дівчину королевою троянд, — «Розьеру». Свято стає звичаєм у багатьох місцях Франції, де щорічно вибирають найкрасивішу дівчину в королеви троянд, — їй надягали особливий вінок з троянд, званий «шапель» (фр. chapel). Це слово є ранішим варіантом слова «шапка», «капелюх» (фр. chapeau, «шапо́»)[8].

Продаж троянд на День Святого Георгія в Каталонії Османський султан Магомет Другий, який захопив Константинополь в 1453 році, перш ніж перетворити в мечеть храм св. Софії, наказав омити його зверху до низу трояндовою водою, для перевезення якої потрібно п'ятсот верблюдів[2].

У Середньовіччя написано багато «лицарських» романів про троянду. У всіх народів у всі часи поети присвячували свої вірші цій прекрасній квітці.

В історії відома кровопролитна війна Червоної і Білої троянд, яка тривала тридцять років. В Англії троянда з'явилася в XIV столітті, незадовго до чвар між двома претендентами на англійський престол — Ланкастерами і Йорками[2]. Війна Червоної і Білої троянд почалася в парку Тампля в 1455 році, де відбувалися збори, на яких обговорювалось питання обрання короля на англійський трон. Річард Плантагенет, представник будинку Йорків, зірвавши з куща білу троянду, запропонував зробити те і тим, хто хоче бачити його королем. Прихильники Ланкастерів зривали червоні троянди і прикріплювали до своїх капелюхів[9]. Біла і червона троянди перейшли на герби замків, на щити і прапори — і почалася тридцятирічна війна під знаменами цих квіток.

У Фінляндії найпочесніший орден — «Білої троянди Фінляндії»[2].

У Росії перша махрова, «оксамитова», як тоді називали, троянда була привезена в XVII столітті царю Михайлу Федоровичу німецьким послом.[8]. В садах стали розводити троянди за Петра I і особливо при Катерині II в Царськосільському парку.[8] Троянди в Росії були дорогими квітами: виписували їх головним чином з Франції і вирощували тільки в садах багатих людей. На виведення російських сортів троянд перший звернув увагу Іван Володимирович Мічурін, якому вдалося вивести кілька нових сортів. У 1931 році вперше був збудовано радгосп — завод «Еліт» для переробки пелюстків троянд і зроблені перші спроби вирощування казанликської болгарської троянди, культура якої довго не вдавалася в царській Росії.[8]

Для видобутку одного кілограма олії використовують від 350 до 500 кілограмів пелюсток[2]. Кілограм трояндової олії колись коштував 1700 рублів золотом[2].