Товкуша
Товкуша, -ші, ж. У выбойщиковъ: инструментъ, которымъ накладывается краска на матрицу узора: четырехугольная дощечка съ рукояткой сверху и кожаной подушкой снизу. Вас. 192.
Зміст
Сучасні словники
Тлумачення слова у сучасних словниках
1.Спеціальна дощечка для нанесення фарби на матрицю візерунка.
2.Чотирикутна дощечка з рукояткою зверху і шкіряної подушкою знизу.
Ілюстрації
|
|
|
|
Медіа
Цікаві факти
«Звідки є пішла» історія друку по тканині
Людство здавна було знайоме з друкованим процесом, який обов'язково передбачає формування і перенесення барвистого шару. Першим матеріалом, на якому люди навчилися відтискувати барвисті зображення, була тканина.
Якісь примітивні методи друку по тканині існували вже в доісторичну епоху. Широко поширені вони були в античності. Історія набійки з достатньою повнотою і ретельністю вивчена швейцарським дослідником Робертом (Едуардом) Форрером.
Техніка штучної друку для відтворення різних зображень здавна широко використовувалася по всій Східній Азії. Доведено, що вона виникла в Давньому Китаї епохи династії Хань спочатку як метод друку на текстилі, а потім і на папері. Найбільш ранні збереглися зразки, надруковані на тканині, виявлені в Китаї і датуються не пізніше 220 року н.е. Вони використовувалися для відбитка на шовку триколірних зображень квітів. При цьому найбільш ранній приклад гравюри на папері, також китайський, відноситься до середини сьомого століття. Як ми бачимо, різниця в часі досить відчутна.
Найближчі за часом західні зразки відносяться до IV століття і належать Стародавньому Єгипту епохи римського правління. До недавнього часу найдавнішим збереженим виробом з набивної тканини вважалася туніка IV століття н.е., знайдена в 1894 році в дитячій гробниці Панаполіса в Верхньому Єгипті.
Вперше в християнській Європі методика відбитка на тканини з'явилася близько 1300 року. Хоча є відомості, що на європейському континенті набойка побутувала принаймні вже в VI столітті. Про це свідчать візерункові тканини, виявлені в гробниці св. Цезарія (502543 р), єпископа Арля.
Найдавніша збережена модель - її датують 1379роком - була виявлена зовсім випадково, коли розбирали старий будинок в селі ФертесюрГронь (департамент у Франції). На ім'я першого власника, друкаря Жюля Прота - гравюру цю називають «Дошкою Прота» (рис. 1). Протягом декількох століть дошка служила сходинкою сходів. Розміри гравюри (600x230 мм, товщина 25 мм), що збереглася лише частково, свідчать, що вона була призначена для друку саме по тканині, бо максимальний формат паперових листів того часу становив 600x400 мм.
Вся форма, мабуть, зображувала Святе розп'яття. На збереженому фрагменті зображені римські воїни, які стоять перед хрестом, на якому був розіп'ятий Христос. Особливий інтерес для нас представляє той факт, що на гравюрі зображено стрічка з написом. Значить, в ту пору вже вміли репродукувати за допомогою друкарського процесу і текстові матеріали.
В кінці XIV - початку XV століття в Німеччині одним з центрів набійки стає монастир св. Катерини в Нюрнберзі. Зберігся фрагмент виготовленої тут тканини, на якій білим штрихом по зеленому фону зображена Богоматір з немовлям. У монастирі було складено і керівництво по друку на тканині, що дійшов до наших днів.
Найстарші вітчизняні приклади відносять до XXI століть. Так датують вовняну тканину з правильним геометричним візерунком, виконаним чорною фарбою, знайдену в курганах на березі Бабиничі у села Левінкі на Чернігівщині.
Сенс процесу полягає в наступному. Перш за все виготовляють так звану модель (манеру) - гравіровану на дереві форму з рельєфним дзеркальним зображенням візерунка, який хочуть відтворити на тканини. Поверхня моделі покривають фарбою і щільно притискають до натягнутого полотна. Моделі роблять із цільного шматка твердого дерева - груші, горіха, клена і т.д. Гравірований візерунок може мати як опуклу, так і поглиблену форму. В останньому випадку забарвлюється фон, а сам узор залишається в кольорі тканини.
Приблизно з XII століття почала з'являтися так звана набійка. Набійка виконувалася за допомогою різьблених дощок - манер. Така дошка змочують фарбою або вапой (див. Нижче), накладалася на тканину, розкладену на столі, потім пристукивают - «набивалися» дерев'яним молотком для пропечатки малюнка (рис. 2). Звідси і підіймати. «Набивання» малюнка на тканину спочатку проводилася вручну червоними або жовтогарячими барвами по білому або забарвленого фону. Потім стали застосовувати так звані змивні фарби, а згодом міцніші - «заварні» фарби.
Тканина набивної техніки, в залежності від характеру візерунка і способу його виконання, називалася набойкой і вибійки, і тільки в XVIII столітті встановлюється єдину назву - підіймати.
«Вибійки» називалася тканину з малюнком природного кольору тканини по пофарбованому фону, а набойкой - з одноколірним або навіть з багатобарвним малюнком по незафарбовані фону. Обумовлені ці назви тим, що при підготовці друкованої дошки для вибійки мастеррезчік «вибирав» малюнок, залишаючи фон опуклим. Для набійки «вибирав» фон, залишаючи опуклим малюнок.
Вибійки завжди була одноколірної і тільки доповнювалася малюнком масляною фарбою, що наноситься вручну пензлем або так званим квачом. Як правило, це був «горох». Набійка ж могла бути як одноколірної, так і багатобарвним. Кількість квітів відповідала кількості дощок, що накладаються послідовно на тканину. Оскільки фон залишався незакрашенним, така набійка називалася білоземельну, на відміну від кубової вибійки, при якій тканина після нанесення на неї вапи опускалася в чан - куб, як правило, з синьою фарбою.
У зв'язку з тим, що різьблені дошки робилися невеликими, для того щоб отримати малюнок на великому шматку тканини, дошки треба було переносити по всій довжині і ширині тканини з особливих відміток. Таким чином, на тканини з'являвся візерунок, рівномірно повторюється, який називається рапортним.
Перші російські набійки були здебільшого дрібноузорчатими, основою їх були рослинні мотиви, гранично узагальнені. Пізніше з'явилися різьбярі, які досягли віртуозної майстерності в різьбі манер. У міру освоєння технології різьблення і набивання малюнки ускладнювалися, і в XIX столітті різьблені дошки стали доповнювати вставками з металевих смуг, вигнутих відповідно до малюнком, а також металевими гвоздиками з капелюшками і без них. Металеві смуги і цвяхи обрамляли соковитий барвистий візерунок тонким контуром, доповнювали дрібним горохом, так званим піко. За допомогою цих вставок, як правило, заповнювався фон. Цікаво відзначити, що різьбярі та майстри набійки, які часто з'єднувалися в одній особі, не тільки не боялися зсуву колірних плям орнаменту по відношенню до контуру, але нерідко спеціально набивали малюнок так, що контур десь накладався на краю малюнка, а десь відсовувався від них. Те ж відбувалося з друкованим фоном - гладким або візерунчастим: малюнок будувався так, що навколо орнаментальних форм, букетів утворювався просвіт природного кольору тканини. Просвіт цей місцями звужується, а місцями розширювався. Ці, здавалося б, нехитрі прийоми надзвичайно збагачували набійку, позбавляли її креслярської сухості і оживляли застиглі форми.
У раппортний метрових набивних тканинах детально опрацьовувався один орнаментальний геометричний або рослинний мотив, часто у вигляді пишного букета або жанрової сцени, постійно повторювані як по всій довжині, так і по ширині тканини. Це обумовлено технологією набійки. У зв'язку з цим набувало велике значення те, як рисувальник побудує основний мотив, щоб при багаторазовому його повторенні стики між візерунковими елементами не порушували загальної стрункості декоративного малюнку та як би «переливалися» один в інший. Модні були малюнки, які називалися «мільфлер» і представляли собою розсип дрібних букетиків або окремих невеликих, ретельно опрацьованих кольорів і листя і в той же час гранично узагальнених. Застосовувалися вони для прикраси тонких бавовняних тканин. Друкувалися по нефарбованому фону, доповнювалися смужками і дрібним горохом «піко».
«Звідки є пішла» ... друк по тканині
Джерела та література
Толковый словарь украинского языка
