Сокорити
Сокори́ти, -рю́, -ри́ш, гл. = Сокотіти. Мнж. 192. Сокоче курочка на криті, сокорить. К. Дз. 155.
1. тільки 3 ос. Видавати короткі, уривчасті звуки «ко-ко» (про курей). Як літнім ранком зчервоніють хмари Над сонечком, що весело встає, І пан старий, надівши окуляри, Провізію з комори видає,.. Тоді вся дробина клекоче і сокоче, І сокорить, і кахкає, й пищить (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 368); Крізь уранішній сон чув Матвійко, як мати відчинила віконниці, як сокорили за вікном кури (Олесь Донченко, Пісня.., 1947, 13); — Ко-ко-ко-ко! — сокорить Петька [півень] І дивиться артистові в руки, бо знає, що йому зараз дадуть чогось смачного (Остап Вишня, II, 1956, 325).
2. перен., розм. Говорити швидко, жваво, безугавно. — Заспокойся, Прокошо, не гарячись, — сокорить біля нього Одарка. — Тимко парубок, мо, й гарячий, але роботящий (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 97).
