Скіпа

Скіпа, -пи, ж. Щепка. Угор. Висох як скіпа. Ум. Скіпка, скіпочка. Кому йдеться, то й на скіпку прядеться. Ном. № 1668. Скіпочку засвітила. Гол. І. 58.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках Скі́пка[1] або лучи́на[2][3], рідко скіпе́ць[4] — тонка тріска сухого дерева, яку використовували в давнину для освітлення житла або розтоплення печі. СКІПКА, и, жін. Невелика тонка пластинка, відколота, відрубана від деревини вздовж по волокнах; // Те саме, що тріска. Наламали дівчата скіпок, наклали під комин (Степан Ковалів, Світ.., 1960, 102); Пушта.. запалив від нього [вогню] жмут соснових скіпок (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 106); * У порівняннях. Так як скіпка на воді крутиться, попавши на чорторий, так він [Василь Невольник] ворочавсь між тим ярмарком (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 172); // Тонка тріска сухого дерева, яку використовували в давнину для освітлення; лучина. [Едіта:] Шановний Годвінсон заслаб на очі, читаючи при скіпці... (Леся Українка, III, 1952, 11); Молодий гридник.. взяв з-під столу соснову скіпку, вмочену в дьоготь, і запалив її від свічки (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 44); // Тонкий, гострий шматочок тріски, який потрапив під шкіру; скалка. Залізла скіпка в ногу. ♦ Висохнути (зсохнути і т. ін.), як (мов) скіпка (на скіпку) — дуже схуднути; змарніти, виснажитися. Маруся виснажилась, висохла, як скіпка, одначе була проворна (Нечуй-Левицький, III, 1956, 323); Гидко скіпками (на скіпки) узяти — хто-небудь викликав огиду. Прийшла бабуся, та ще й така, що гидко скіпками узяти (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 209); На скіпки (перев. із сл. трощити, розбивати і т. ін.) — зовсім, цілком, ущент. Стрілами під небо сягала [січа]. Об шоломи мечами гарчала, Гартовані списи на скіпки трощила-ламала (Панас Мирний, V, 1965, 267); Не здужає (не здужав) й скіпки підняти, рідко — хто-небудь дуже слабий, слабосилий, виснажений. А він такий, що ні на що і дивитись було; та ще перепивсь, так не здужав і скіпки підняти (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 104); Як (мов) скіпка (перев. із сл. сухий, худий і т. ін.) — дуже, у великій мірі. І гарний [Клопотовський] з лиця, але сухий, як скіпка, та замлілий, неначе захарчований (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 282); Перед вершниками, й в'язкою хмизу за плечима, горбиться суха, мов скіпка, постать старого селянина (Михайло Стельмах, I, 1962, 43).

Ілюстрації

Див. також

Використовування

Світач у садибі з Волинського Полісся. Музей у Пирогові Для отримання скіпи поліно розколювали на тріски за допомогою спеціального ножа-скіска (косаря), звичайного ножа або сокирки. Це називалося «скі́пати скіпу», а інструмент для цієї мети — «скі́пальним»[5][6]. Скіпку закріпляли у затискач спеціальної підставки — світця[7] (світича, світлача)[8]. В Україні був поширений так званий світач: скіпки запалювалися на черепку чи залізній решітці, встановлених під дерев'яним комином (іноді з видовбаного стовбура), який проходив через дах[9]. Щоб отримати більше світла, могли водночас засвічувати кілька скіпок.

Оцінки щодо тривалості горіння скіпки розбігаються. В англійському джерелі (1823) The book of trades, or Library of the useful arts («Книга ремесел, або Бібліотека корисних мистецтв») наводяться дані, що лучина довжиною 12 дюймів (30 см) згоряє протягом 10-15 хвилин[10]. Англійський натураліст Гілберт Вайт у книжці The Natural History and Antiquities of Selborne («Природнича історія і старожитності Сельборна») повідомляє, що скіпка в 72 см горить 57 хвилин[11]. Втім, тривалість горіння може істотно залежати від якості матеріалу: один автор XIX ст. пише, що «у той час як одна може тріщати і жевріти годину, друга спалахує і згоряє за десять хвилин»[12].

Джерела та література

вікіпедія Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 438. Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 438.