Селитьба
Селитьба, -би, ж. Усадьба. У неї була і хата славна, і селитьба. МВ. II. 19.
Зміст
Сучасні словники
Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)
СЕЛИ́ТЬБА, и, жін., заст.
1. Селище (у 1 знач.). Звелів він негайно запалити млин і дозволив летючим загонам вкупі з татарами сплюндрувати й грабувати всі окружні селитьби, не милуючи нікого, навіть кішки (Михайло Старицький, Облога.., 1951, 61); Чула [Соломія] про селитьби втікачів і тільки ждала, щоб Остап трохи очуняв (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 380).
2. Ділянка землі біля будинку, зайнята городом, садом; садиба. У неї була й хата славна, і селитьба, і скрині такі на колесах, що було перехилишся та й дна рукою не дістанеш (Марко Вовчок, I, 1955, 279); — Аби хоч були сякі-такі статки. А то ж всієї землі — одна селитьба, та й то вузька, наче пілка (Михайло Стельмах, I, 1962, 222).
3. рідко. Будинок, оселя (у 2 знач.). Разом обойко перебігли вони темні сади, де рожевії квіти пахли й вода дзюрчала й разом никали попід селитьбами турецькими (Марко Вовчок, I, 1955, 335).
Ілюстрації
|
|
