Поліно

Словник Грінченка

Поліно, -на, с. Полѣно. Хрін його батька знає: у багатого повна піч та горить, а в мене одно поліно, та й те не горить. Ном. № 2138. Ум. Полінце, поліночко.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

Поліно, а, сер. Ціла або розрубана вподовж частина стовбура дерева, що призначається на паливо. Біс його батька знає: у багатого повна піч, та горить, а в мене одно поліно, та й те не горить (Українські народні прислів'я та приказки, 1963, 24); — Мотре, вставай, моя дитино, затопи в печі, та як будеш розкладать дрова, то поклади на двох полінах переклад (Нечуй-Левицький, II, 1956, 282);

• Образно. «Поліно маю, шкурою окрите, Дружиною назване; та поліно — Поліном!» — тут безгучно, прикро засміялась [Марія] (Леся Українка, IV, 1954, 117); * У порівняннях. Він надувся, аж червонів, ставив ноги, наче поліна, і, важно розчепіривши пальці, гугнявив (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 376).

Ілюстрації