Паламар
Зміст
Паламар
Паламар, пономар — служитель православної церкви, який дзвонить у дзвони, співає на кліросі і допомагає при богослужінні; Палама́р — українське прізвище.
Паламар
Паламар
Етимологія
Саме слово «паламар» – це неофіційне позначення церковнослужителя, який зветься ще «парамонарем» (від дав.-гр. παραμοναριος, утворене від παραμονή — «перебування», «зберігання», «сторож»). Останній, більш правильний варіант було витіснено з ужитку православної церкви і практично забутий.
Історія служіння паламарів
Сторож, тобто служитель давньохристиянської церкви, функції якого виконує сучасний паламар, – це людина, в обов'язки якого входило стежити за порядком під час здійснення богослужіння. У визначений час він закривав браму храму, щоб ніхто з невтаємничених – проголошуваних, іновірців, єретиків, відлучених або покутників – не зміг увійти на чинену євхаристію, участь в якій можуть брати лише хрещені християни, на яких не накладена єпитимія. Крім того, паламарі в давнину дбали про збереження храмового майна, про його освітленні, спостерігали за поведінкою парафіян, щоб запобігти крадіжки, святотатства та інше. В особливих місцях, як, наприклад, на Голгофі або у Вифлеємі, паламарі постійно чергували, щоб охороняти місця масового паломництва і надавати допомогу пілігримам.
Обов'язки паламарів в наші дні
В даний час паламар – це насамперед прислужник, основне завдання якого – матеріально-технічне, якщо можна так висловитися, забезпечення богослужіння. У його завдання входить приготування одягу священнослужителів, підготовка деяких судин, розпалювання кадила, запалення світильників і свічок у вівтарі та інші обов'язки, які дозволяють проводити службу чинно і без суєти. Крім того, паламарі, як правило, виконують роль читців і допомагають цим роботі криласу, тобто хору. У вільний від богослужіння час на паламарі відповідають за чистоту у вівтарі. Виконують це служіння в руській церкві, як правило, парафіяни з числа чоловіків. Нерідко алтарниками стають діти парафіян. Якщо чоловіків серед парафіян храму не вистачає, то для вівтарного служіння можуть бути обрані благочестиві жінки похилого віку. В монастирях, ясна річ, часто алтарницями бувають черниці. Але взагалі-то вхід у вівтар для жінок заборонено, і це робиться в якості винятку. Така категоричність властива для російської церкви. У храмах Антіохійського патріархату, наприклад, а також в інших помісних церквах у вівтарі нерідко можна побачити і дівчат, причому також одягнених у стихар – особливе вбрання паламаря.
Як стати паламарем
В давнину становлення паламарем «поставлена(я) в парамонаря» відбувалося особливим чином. Церемонія носила характер повноцінного посвячення в церковного служителя. Сьогодні цю процедуру рідко відтворюють. Обов'язки паламаря в наші дні досить тривіальні, щоб обійтися звичайним усним дозволом настоятеля храму. Він же благословляє вівтарника на носіння стихаря. Втім, при відвідуванні приходу архієреєм належить отримати і єпископське благословення. Багато паламарі в наш час також просять дозволу на носіння підрясника, що, в принципі, не є церковною традицією, а носить характер місцевого звичаю. Але щоб стати паламарем, не потрібно нічого особливого. Досить просто бути постійним парафіянином храму, брати участь у церковному житті та мати добру репутацію серед членів громади. В такому випадку можна попросити благословення у настоятеля долучитися до паламарського служіння. Важливо розуміти, що сучасний паламар – це найчастіше мирянин, якому довірено особливу роль у храмі, а не священнослужитель. У великих храмах, як правило, деякі алтарники є штатними, тобто професійними. Їх роботу координує та організовує старший паламар в храмі. Такі люди виконують своє служіння не тільки за покликом серця і благословення духівника, але і за трудовим договором, відповідно, отримують заробітну плату. Для них пономарство пов'язане зі щоденним відвідуванням богослужінь. Інші ж алтарники з'являються на службах тільки в свята, в неділі і тоді, коли самі цього захочуть.
