Охляп

Охляп, нар. Безъ сѣдла. О. 1862 X. 111. Сидя охляп на коні. Котл. Ен. III. 30. На коні сидить охляп. Шевч.

Зміст

1 Сучасні словники
2 Іноземні словники
- 2.1 Словари и энциклопедии на Академике
3 Ілюстрації
4 Медіа
5 Див. також

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ОХЛЯП, присл. 1. Без сідла. Бігом кинувсь він до подвір'я, ухопив шаблю, допавсь коня, скочив на його охляп (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 102); Се я лечу на дикому коні. Упала охляп і держусь за гриву (Леся Українка, I, 1951, 313); Сіли [Дудка і Митро] на коні охляп та й поїхали (Андрій Головко, II, 1957, 296). 2. Недбало, наопашки (про одяг). На голові охляп лежав старий поношений капелюх (Степан Чорнобривець, Визволення, 1949, 7); Чорний, приношений кожух охляп звисав на його кремезному й дужому тулубі (Григорій Косинка, Новели, 1962, 136); // перен., рідко. Без старанності; сяк-так, як-небудь. — Маєте і надалі пильно за собою стежити, бо в мене охляп не проживеш (Олесь Гончар, III, 1959, 326). Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, 1974. — Стор. 821.