Окаянний

Окая́нний, -а, -е. Окаянный. Щоб тебе окаянного земля не приняла. К. ЧР. 379.

Сучасні словники

ОКАЯ́ННИЙ, а, е. 1. заст. Грішний, проклятий. [Сильвестр:] Та хто ж цей окаянний! Його схопити треба! (Іван Кочерга, Я. Мудрий, 1951, 22); * У порівняннях. Тілько я, мов окаянний, І день і ніч плачу На розпуттях велелюдних, І ніхто не бачить (Тарас Шевченко, I, 1963, 329);

// Гріховний, нечестивий. [Андрій:] Ми тобі й досі винуваті, і отеє прийшли з тобою розплатитися. За твою окаянну зраду та бісовське лихо, що ти на нас усіх замишляв, ми не заплатили тобі (Микола Костомаров, I, 1967, 199); Ігуменя ж вела далі. — Ми вже й проклинали тих грішниць окаянних, анафемі їх привселюдно у храмі божому предавали і з ганьбою великою виганяли з монастиря (Іван Микитенко, II, 1958, 293);

// Уживається як лайливе слово. — Голівонько моя бідна! Карбованця? А щоб ти лоп [лопнув], окаянний, щоб ти не дочекав вечора, чорте кривий! (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 443); — До нього оце приходив один ірод, окаянний чоловік (Юрій Бедзик, Полки.., 1959, 143).

2. розм., рідко. Дуже поганий, неприємний у якому-небудь відношенні. Завірюха кидала у віконця сніжні буруни, і окаянний вітер надривався в димарі, гудів і лютував (Олесь Донченко, III, 1956, 129). Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, 1974. — Стор. 661.

Ілюстрації

Іншими мовами

Англійською - cursed