Ненька

Не́нька, -ки, ж. Ум. отъ не́ня.

Підпис під зображенням

1. пестл. Те саме, що неня. В кого ненька, в того й голівка гладенька (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 125); Дмитрикові на хвилинку жаль стало неньки, що.. цілий день мусить носити воду, заробляти на хліб (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 129); Це вона — моя ненька. Я впізнав би її завжди і всюди (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 13); Він її заспокоїв: — Ні, ненько, я здужаю (Марко Вовчок, I, 1955, 355); * Образно. Привітай же, моя ненько, Моя Україно, Моїх діток нерозумних, Як свою дитину (Тарас Шевченко, I, 1963, 51).

2. Ласкаве звертання до жінки, перев. старої. — Бабусенько, голубонько. Серце моє, ненько! Скажи мені щиру правду — Де милий-серденько? (Тарас Шевченко, I, 1951, 51); Побачила [Муха] Бджолу близенько, — Добридень! — каже їй, — Оддиш хоч трохи, моя ненько (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 65).

Підпис під зображенням

3. у знач. виг. Уживається для вираження переляку, здивування, радості і т. ін. — Ненько моя! Боже мій!.. Микола стає вогнем, піднімається й летить угору! (Нечуй-Левицький, II, 1956, 198).