Людний

Словник Грінченка

Людни́й, -а́, -е́. 1) Людской, свойственный человѣку. Одно, та й те не людно (про дитину). Ном. № 9203. 2) Многолюдный. Левиц. Пов. 297. К. Псалт. 98.

Сучасні словники

ЛЮ́ДНИЙ, а, е. Те саме, що багатолюдний. Збори були людні — зібралося ціле село (Радянська Україна, 31.III 1950, 2); [Галя:] Мені здається, добре б було учителькою стати... От, хоч і тут... Містечко тут велике, людне (Панас Мирний, V, 1955, 157); Спинився [Саїд Алі] біля найбільш людної чайхани (Іван Ле, Міжгір'я, 1953, 18); Який же він [шлях до міста] гучний, та людний, та порохний! (Марко Вовчок, I, 1955, 288); Є у мене звичка — ходити по вулицях і тулитися до людних місць (Юрій Яновський, I, 1958, 236).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 568.

ЛЮДНИ́Й, а, е, діал. Людяний. * Образно. — Цвісти між бур'яном — бодай би не діждати! На ввесь садок одна [Фіалка], та не людна; Дала красу веселая весна, Та не дала їй долі

Ілюстрації