Кукурікати

Кукурікати, -каю(-чу), -єш(-чеш), одн. в. кукурікнути, -ну, -неш, гл. = Какарікати, какарікнути. Така робота, що удень спить, а вночі кукурікає. Ном. № 10910. Зморозь того когутика, нехай не кукуріче. Чуб. V. 113. Придави півня, щоб кукурікнув. Грин. II. 96.

Зміст

1 Сучасні словники
2 Ілюстрації
3 Медіа
4 Див. також
5 Цікаво знати

Сучасні словники

Кукурікати Академічний тлумачний словник

КУКУРІКАТИ, кукурікаю, кукурікаєш і рідко кукурічу, кукурічеш, недок.

1. Видавати звуки «кукуріку» (про півня). Ану вставай, чоловіче, третій півень кукуріче (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 103); Вражий півень, як живий — тільки не дзюбне! Прокинусь — в уха кукурікає (Марко Вовчок, VI, 1956, 293); Кукурікає півень, злетівши на паркан, нагадуючи людям, що пора вставати (Василь Минко, Повна чаша, 1950, 50).

2. перен., розм. Не маючи іншого виходу, перебувати десь, очікуючи кращих обставин, умов. Одного разу вівчарками зацькував [Густав Софію], на кам'яну бабу загнав — мусила з годину там кукурікати... (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 328); Рольф за давньою звичкою мерщій поставив носок чобота у щілинку між дверима й порогом. А то ще роздумає й хряпне дверима перед самісіньким носом. Кукурікай тоді (Загреб., Європа 45, 1959 231.

Кукурікати . Українсько-російський словник

КУКУРІКАТИ

несов. - кукурікати, сов. – кукурікнути

кукарекать, кукарекнуть

Кукурікати . Орфографічний словник української мови

Кукурі́кати

дієслово недоконаного виду

рідко

Кукурікати . Словозміна