Кнур
Кнур, -ра, м. Боровъ. Кнур у берлозі. К. ЧР. 372.
Сучасні словники
Кнур Академічний тлумачний словник
КНУР, а, чол.
Самець свині. — Як дременув попід хатою та й поперевертав обидва глиняники, — говорила Мотря. — Це, мабуть, рябий Парасчин кнур?.. — промовила мати (Нечуй-Левицький, II, 1956, 274); [Хлопець:] Суне так котре куди попало. Попереду кнури та бугаї, та жеребці, та барани з цапами, я ледве втік (Леся Українка, II, 1951, 208); У відтворенні поголів'я велике значення має й підбір кнурів (Хлібороб України, 4, 1965, 17); * У порівняннях. За шинквасом, мов кнур у загороді, стояв гладкий шинкар (Петро Колесник, Терен.., 1959, 61).
Кнур . Словар українського сленгу
КНУР
(-а) ч.; жрм; зневажл., презирл. Сексуально стурбований чоловік середніх років, схильний до зваблювання, адюльтеру і т. ін. ♦ Кнур ефіопський. Те саме. <...> подасть твоя на аліментники і припаяють за невиплату строк; розпозіхається і мовчить, кнур ефіопський <...> (Є. Пашковський, Безодня). ■ Пор. у бурс.-сем. арґо кнур - сутинер.
Кнур . Словник синонімів
КНУР
див. КАБАН.
Кнур . Українсько-російський словник
КНУР
с.-х.
кабан, хряк обл.
Кнур . Орфографічний словник української мови
Кнур
іменник чоловічого роду, істота
Кнур . Словозміна
Відмінок | Однина | Множина |
---|---|---|
Називний | кнур | кнури́ |
Родовий | кнура́ | кнурі́в |
Давальний | кнуро́ві, кнуру́ | кнура́м |
Знахідний | кнура́ | кнури́, кнурі́в |
Орудний | кнуро́м | кнура́ми |
Місцевий | на/у кнуро́ві, кнурі́ | на/у кнура́х |
Кличний | кну́ре | кнури́ |
Ілюстрації
Медіа
Див. також
- Дикий_кабан , матеріал з Вікіпедії