Кат

Словник Б. Грінченка

Кат, -та, м. 1) Палачъ. В понеділок рано Марусяка ймлено, а ві второк рано по ката послано, а в середу рано ката привезено, а у четвер рано Марусяка згублено. Гол. Що то, що він мовчить! Кажуть, що й кат не говіркий, а голову він одтинає... МВ. II. 80. Переносно: мучитель, извергъ. Кат-зна. Чортъ знаетъ. Воно, бач, і робота москалям катзна яка. Левиц. І. Кат-ма, — має. Нѣтъ, не имѣется. Багато ума, та в кишені катма. Ном. На йому шапкабирка, ізверху дірка, соломою шита, а вітром підбита, а коло околиці нічогісінько катмає. Мет. 445. До ка́та. Очень много. У нас ворогів до ката. Левиц. І. В мене ім’я не одно, а єсть їх до ката. ЗОЮР. Ув. Катюга. Вів їх стременний князя, найлютійший катюга з челядинців Єремії. Стор. МПр. 83. А все таки катюзі, як кажуть, буде по заслузі. Гліб.

Сучасні словники

Словник української мови. Академічний тлумачний словник (1970—1980)

КАТ, а, чол. 1. Той, хто здійснює смертні вироки або тілесне покарання, бере на тортури. А люде тихо Без всякого лихого лиха Царя до ката поведуть (Тарас Шевченко, II, 1953, 356); — Не бий її.., — промовила вона до ката, — бач, яка вона безталанна (Панас Мирний, I, 1954, 69); На драбині, приставленій до стовпа, стояв уже кат (Петро Панч, Гомон. Україна, 1954, 249).

2. перен. Той, хто тиранить, убиває, мучить; мучитель, недолюдок. Слово, моя ти єдиная зброє, Ми не повинні загинуть обоє! Може, в руках невідомих братів Станеш ти кращим мечем на катів (Леся Українка, I, 1951, 126); Тоді ж, як грім під час негоди Впаде на голови катів, Нам сонце правди і свободи Засяє тисяччю огнів (Сто пісень для молоді, 1946, 8); — Сестра я, сестра, — ридаючи, вигукувала вчителька, в нестямі пориваючись до отетерілих нападників. — Рубайте й мене, звірі, кати ви, нелюди... (Олесь Гончар, II, 1959, 93).

3. лайл. Біс, чорт. Який вас обезглуздив кат? (Іван Котляревський, I, 1952, 185). ♦ В ката; Кат би його (її, їх і т. ін.) взяв, лайл. — уживається для вираження досади, незадоволення ким-, чим-небудь. А ти, задрипанко, шинкарко, Перекупко п'яна! Де ти в ката забарилась..? (Тарас Шевченко, II, 1953, 286); Де вже його в ката тут шукати тії жалості..! (Панас Мирний, III, 1954, 79); — Ага! От чого мені шкода, кат би його взяв, — піджака загубив (Олександр Довженко, I, 1958, 386); До ката — дуже багато. — Я їх [дрова] уже й смалю добре, а проте ще до ката в сараї (Любов Яновська, I, 1959, 363); Кат з ним; Кат його (її, їх і т. ін.) бери (забери, забирай): а) уживається для вираження байдужого ставлення до кого-, чого-небудь; дарма, байдуже, все одно. На негоду судомить у суглобах, болять коліна. Та кат з ним, перетерпиться (Віталій Логвиненко, Давні рани, 1961, 34); — Руку, ногу відіб'є — кат його бери. А от як голову знесе — вважай, каліка на все життя (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 266); б) уживається для вираження досади, незадоволення ким-, чим-небудь. — Не треба ніякого вашого рейнського чи угорського [вина], кат його забирай... (Спиридон Добровольський, Очаківський розмир, 1965, 16); Кат [його, тебе, їх і т. ін.] знає (зна) що (куди, які і т. ін.) див. знати; На якого ката — уживається для вираження незадоволення в знач. нащо, навіщо. На якого ви ката З книжками носитесь в руках? (Левко Боровиковський, Тв., 1957, 129); Не взяв його (її, їх і т. ін.) кат — уживається для вираження схвалення чогось, захоплення ким-, чим-небудь. Вона, кат її не взяв, препишна молодиця (Марко Вовчок, VI, 1956, 293); Та й сам Ґава — не взяв його кат — догадливий удався (Іван Франко, III, 1950, 64). Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 116.

УСЕ (Універсальний словник-енциклопедія)

КАТ у XIV-XVIII ст. міська службова особа, виконавець судових вироків (смерті, скалічення, таврування, тілесних покарань), тортур, завідував міським публічним домом.

Іншомовні словники

executioner
someone whose job is to execute criminals

Ілюстрації

		Файл:Executioner 06.jpg

Цікаві факти

Поява катів

Перші згадки посади ката зустрічаються в документах 13 століття. Проте монополія на виконання вироків катом встановилася тільки з 16 століття: до цього вирок могли виконувати будь-які інші люди. У ранньому середньовіччі суд вершив феодал або його представник, спираючись на місцеві традиції. Спочатку здійснення покарання повинні були здійснювати самі судді, їх помічники, постраждалі, випадково найняті люди і т. д.
Основою дізнання був допит свідків. Спірні питання вирішувалися за допомогою системи ордалій або «божого суду». Це досягалося шляхом проведення поєдинку, за принципом «хто переміг, той і має рацію». Битися повинні були або самі обвинувач і підозрюваний, або їх представники (родичі, найняті і т. д.). Іншою формою ордалій були фізичні випробування, наприклад, узяти в руку розжарений метал або опустити руку в кип'яток. Пізніше за кількістю і ступенем опіків суддя визначав волю Бога.
З посиленням центральної влади і розвитком міст, виникає система професіональнішого суду. З розвитком судочинства ускладнюються і покарання: разом із старими формами покарання, такими як вергельд (штраф) і проста страта, з'являються нові, як наприклад, стягання батогами, відсікання кінцівок, таврування, колесування тощо. У деяких місцях зберігалася ідея «око за око»: якщо людина нанесла яке-небудь тілесне ушкодження, наприклад, якщо злочинець зламав потерпілому руку, то теж і злочинцеві потрібно було зламати руку.
За таких умов потрібен був фахівець, здатний провести процедуру покарання, причому так, щоб засуджений не загинув, якщо він був засуджений тільки на покарання, та вижив до того, як будуть виконані всі призначені судом тортури. Як і раніше необхідні були процедури допиту, примусивши підозрюваного дати свідчення, але при цьому не допустити непритомнення і особливо смерті підозрюваного під час допиту.

Соціальний стан

Офіційно робота ката вважалася професією, як і будь-які інші. Кат був службовцем, частіше міським, але іноді він міг знаходитися на службі якого-небудь феодала. Він відповідав за виконання різних вироків суду, а також проведення тортур. Кат був саме виконавцем; за своєю волею не міг провести тортури: зазвичай його діями керував представник суду.
Кат отримував платню, іноді будинок для проживання. У деяких випадках катам, як і іншим службовцям, оплачувала форма: іноді це була загальна уніформа міських службовців, іноді особливий одяг, що підкреслює значення ката. Велика частина інструментів (диба, інші пристосування і т. д.) оплачувалися і належали місту. Символом ката у Франції був спеціальний меч з округлим лезом, призначений тільки для відрубування голів; у Росії — батіг. Маску реальний кат зазвичай не надягав. Маска, правда, була на катові при страті англійського короля Англії Карла І, але це був одиничний випадок.
Зазвичай посада ката або успадковувалася, або займалася під загрозою кримінального переслідування: існувала практика що засуджений міг отримати амністію, якщо погодився сам стати катом. Для цього необхідно було, щоб місце ката було вакантне, — не всім засудженим могли запропонувати такий вибір. Звачайно, перш ніж стати катом, претендент повинен був довгий час пропрацювати підмайстром та повинен був володіти чималою фізичною силою і значними знаннями про людське тіло. Для підтвердження своїх умінь, кандидат, як і в інших середньовічних професіях, повинен був виконати «шедевр», тобто виконати свої обов'язки під наглядом старши́х. Якщо кат відходив у відставку, він був зобов'язаний запропонувати місту кандидатуру на свій пост.
Іноді, окрім ката, були і інші суміжні посади: у Парижі, наприклад, крім самого ката, в каральну команду входили його помічник, що відповідав за тортури, і тесляр, що спеціально займався будівництвом ешафота тощо.
Згідно із законом кат вважався звичайним службовцем — і відношення до нього було відповідним. До речі, кат нерідко міг добре заробляти, але робота ката вважалася украй малошанованим заняттям: за своїм положенням він недалеко відставав від нижчих шарів суспільства, з якими навіть випадкове зіткнення з катом було неприємне — від повії, актора і т. п. Саме тому у ката часто вимагали носити формений одяг особливого крою або кольору; у Парижі, наприклад, — це був синій колір).
Для дворянина вважалося сам факт поїздки у возі ката вважався образливим. Навіть якщо засудженого звільняли, сам його проїзд у возі ката завдавав величезного збитку його честі. Відомий є випадок, коли кат, назвавшись міським службовцем, був прийнятий в будинку дворянки; пізніше, вже дізнавшись хто він саме, дворянка подала на ката до суду, оскільки відчувала себе ображеною — і, хоч вона програла процес, сам факт став вельми показовим. Іншим разом група п'яних молодих дворян, почувши, що в будинку, мимо якого вони проходили, звучить музика, уломлювалася туди; проте, дізнавшись, що потрапили на весілля ката, сильно зніяковіли — лише один залишився і навіть попросив показати йому меч. Тому кати зазвичай спілкувалися і одружувалися в колі близьких їм за положенням професій — могильники, шкуродери і подібні. Так виникали цілі династії катів,як наприклад Сансони у Франції.
Кат нерідко ризикував бути побитим: така загроза зростала за межею міста або в період проведення крупних ярмарків, коли в місті з'являлося багато випадкових людей, які могли не боятися переслідування місцевих властей. У багатьох областях Німеччини, існувало правило, що якщо хтось, наприклад, муніципалітет невеликого міста, наймав ката, він був зобов'язаний забезпечити його охороною — і навіть внести спеціальну заставу. Бували випадки, коли катів вбивали: це міг зробити як і натовп, незадоволений проведенням страти, так і злочинці.
У Литовському статуті термін «екзекутор» уживано для означення виконавців тестаментів (заповітів) духовних осіб; у Російській імперії екзекутор називали дрібного чиновника, який відав господарськими справами і наглядом за зовнішнім порядком у державній установі.

Джерела =

Академічний тлумачний словник (1970—1980)
УСЕ (Універсальний словник-енциклопедія)
Словник Б. Грінченка
Вікіпедія