Зібгати

Зібга́ти, -га́ю, -єш, гл. 1) Скомкать. 2) Согнуть; свернуть. 3) — коровай. Слѣпить изъ тѣста свадебный хлѣбъ. Час тебе, пшенице, почати, Андрійкові коровай зібгати. Нп. 4) — гніздо́. Свить гнѣздо.

Зміст

1 Сучасні словники
2 Ілюстрації
3 Медіа
4 Іншими мовами
5 Джерела та література

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках ЗІБГА́ТИ і рідше ЗОБГА́ТИ, аю, аєш, док., перех.

1. Зім'яти, зіжмакати що-небудь жужмом. Зібгав [Аркадій Петрович] серветку, кинув на стіл і вибіг з хати (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 391); Смиду безсило опустився на стілець, зібгав у руці маленький сірий папірець (Віталій Петльований, Хотинці, 1949, 70); // перен. Приховати, затамувати (почуття). — Краще б ви образили мене, аніж увесь люд! — підвівся я з-за столу.. Тоді до мене з перепрошенням кинулась пані Стадницька, та й господар, зібгавши гонор, поліз із пробаченням, (Михайло Стельмах, I, 1962, 16)

2. Певним чином зігнути, скласти що-небудь. Василь Васильович зібгав ноги під стільцем, а сам відкинувся на спинку з такою силою, що вона навіть хруснула (Олекса Гуреїв, Наша молодість, 1949, 362); * Образно. Воно [минуле] зібгало Ярину Валах на роздоріжжі, затоптало в багно, але вона вже підвелася (Василь Кучер, Золоті руки, 1948, 3).

3. Зліпити, виробити що-небудь із тіста. А хто краще коровай зібгає. Тому мати пива наливав (Любов Забашта, Квіт.., 1960, 96).

4. перен. Зробити, створити, написати і т. ін. що-небудь наспіх, швидко. Багацько в нас було працівників пера, Та щось малі про те лишилися здобутки.. Зібгає вірш чи жарт, — ото всього добра, — Та й шасть з очей — нема про його й чутки (Павло Грабовський, I, 1959, 154); Старий недобиток варнак Мені розказував отак Про сю криницю москалеву, А я, сумуючи, списав, Та рифму нищечком додав, Та невеличку і дешеву.. зобгав Тобі поему на спомини (Тарас Шевченко, II, 1953, 247).