Здолати
Здола́ти, -ла́ю, -єш, гл. 1) Одолѣть. 2) Быть въ силахъ, въ состояніи мочь. Яків усе хорів... Давно вже він не робив нічого, не здолав. МВ. Н. 206.
Зміст
Сучасні словники
Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, 1972. — Стор. 545
ЗДОЛАТИ, аю, аєш і рідко ЗДОЛІТИ, ію, ієш, док.
1. перех. Перемогти в боротьбі, підкорити силою зброї. Під дев'яте травня в нічку Звістка пролунала: Наша Армія Радянська Фашистів здолала! (Українські народні думи.., 1955, 521); Коли, бач, Турна не здоліють, То картами уже подіють, Що між старці Турн попаде (Іван Котляревський, I, 1952, 251); О, греки хоробрі, о, воїни, браття, Фашистським запроданцям вас не здолати! (Микола Нагнибіда, Пісня.., 1949, 38); Допомогти українцям-полтавчанам здолати панство ненависне підоспіли російські брати-тульчани (Олександр Ковінька, Кутя.., 1960, 130); // Перебороти, подолати що-небудь. Володимир Рязанцев, звівшись, дивиться у вікно, і на обличчі його ледве помітна посмішка людини, яка здолала смерть і знає певно, що буде жити (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 363); Перешкоди здолай, Все від серця віддай За радянську Вітчизну свою! (Ігор Муратов, Піонер. слово, 1951, 42); Здолавши перший приступ сну, Крайнюк сидів над своїми записками (Василь Кучер, Голод, 1961, 148); // Пересилити, приборкати в собі яке-небудь почуття. Намагається [Буйко] здолати в собі хвилювання (Яків Баш, П'єси, 1958, 25).
Здолати себе — погасити в собі яке-небудь почуття, бажання і т. ін. — Але що ж робити, коли я не можу здолати себе, не маю снаги стримати навісних мрій (Любов Яновська, I, 1959, 373).
2. перех. Справитися з чимось, що вимагає фізичних зусиль, праці. Це була найважча робота, і тільки м'язисті козаки та литовські грабарі могли її здолати (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 217); Старі бійці, здолавши довгу путь, У боротьбі здобувши перемогу, Не можемо ми звук отой забуть, Що сповіща повітряну тривогу (Леонід Первомайський, II, 1958, 212); Поспішали [коні] вперед добровільно, самі намагаючись швидше здолати крутизну і вибратись на рівне (Олесь Гончар, III, 1959, 428).
3. перев. з інфін., неперех. Спромогтися, змогти зробити що-небудь. [Едіта:] Носити цеглу та місити глину і я здолаю (Леся Українка, III, 1952, 35); — Як же йти, Катре, не здолію я по землі ступати! (Марко Вовчок, I, 1955, 111); Третьої ночі, коли мороз.. пролазив у хату, Терешко зовсім одубів, лежачи біля припічка, й ледве здолав злізти на піч (Григорій Епік, Тв., 1958, 389).
4. перен., перех. Цілком заволодіти ким-небудь (про фізичний стан). Іван перевертається горілиць, його здолав сон (Петро Колесник, Терен.., 1959, 22); — Тебе, Устино, ні горе не зігнуло, ні старість не здолала (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 50).
Ілюстрації
|
|
|
|
