Здибатися

Здибатися, -баюся, -єшся, сов. в. здибатися, -баюся, -єшся, гл. Встрѣчаться, встрѣтиться. Ой здибається сива голубонька та з сивими соколами. Лукаш. 143. Бігла Гандзя, бігла густими лозами, здибалася она з трома соколами. Чуб. V. 722.

Зміст

1 Сучасні словники
2 Ілюстрації
3 Медіа
4 Зовнішні посилання

Сучасні словники

Словник української мови, Академічний тлумачний словник (1970—1980) http://sum.in.ua/

ЗДИ́БАТИСЯ див. здиба́тися.

ЗДИБА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся і ЗДИ́БУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., ЗДИ́БАТИСЯ, зди́баюся, зди́баєшся і діал. здиблюся, здиблешся, док. Зустрічатися з ким-небудь, ідучи або прийшовши кудись. Літом вони мало здибалися, бо не мали часу з-за господарських робіт, зате взимі дуже часто (Лесь Мартович, Тв., 1954, 246); На дорозі все частіше й частіше здибалися спочатку окремі постаті, а потім і цілі групи солдатів, що тікали з армії його величності короля румунського (Яків Качура, Вибр., 1953, 325); Біля їдальні здибався їй літній, років, мабуть, за п'ятдесят, чоловік (Вадим Собко, Нам спокій.., 1959, 93); * Образно. — Не бачив ти, виходить, смаленого вовка, — далі провадив Василь Васильович. — Здибались труднощі — він і скис, і голову склав на руки (Олекса Гуреїв, Наша молодість, 1949, 123);

// перен. Зазнавати чого-небудь, переживати щось. Десь здиблеться [Сава] з нещастям, сам звертається до нього лицем (Ольга Кобилянська, II, 1956, 139). Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, 1972. — Стор. 535.