Заїкуватий
Заїкуватий, -а, -е. Заикливый. Аф.
Сучасні словники
Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)
ЗАЇ́КУВАТИЙ, -а, -е. Який має ваду у вимові — заїкання. — Піду в Іваницю на ярмарок та й оженюсь, — передражнює Макар заїкуватого, рябого Яреська (Степан Васильченко, I, 1959, 167). // Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, 1972. — Стор. 132.
Словник української мови за редакцією Б.Д.Грінченка
Заїкуватий, -а, -е. Заикливый. Аф.
Іноземні словники
Словари и энциклопедии на Академике
Заїкуватий, -а, -е.
Який має ваду у вимові – заїкання. // Великий тлумачний словник сучасної української мови. - "Перун". 2005.
Ілюстрації
Медіа
Цікаві факти
Матеріал з Вікіпедії
Заїкання — порушення мовлення, що виявляється у мимовільному повторенні окремих звуків, складів або цілих фраз, неприродному розтягуванні звуків або блоках мовчання, протягом яких людина, що заїкається, не може вимовити звук. Ймовірно, заїкання з'явилося практично одночасно з мовою, адже згадки про нього доходять до нас з якнайдавніших часів. За свідченнями заїкалися: єгипетські фараони, перський цар Бат, можливо, пророк Мойсей (страждав якимсь дефектом мови, за описами схожими на заїкання), римський поет Вергілій та інші.
Міжнародний день людей, що заїкаються (International Stuttering Awareness Day) відзначається щорічно 22 жовтня, починаючи з 1998 року.