Журналістика соцмереж

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Журналістика соцмереж

Керівник практики від Університету

Богдана Миколаївна Бадрак

Керівник від бази практики

Ясиновський Валерій Кирилович


Місце публікації: http://grinchenko-inform.kubg.edu.ua/zhurnalistyka-sotsmerezh/


Листопад 21, 2020 Богдан СМОЛЯР, студент V курсу Інституту журналістики Київського університету імені Бориса Грінченка

Погоджуюсь із порушеним Ксенією Ляпіною питанням щодо каналів у Телеграмі. 2020-й є піковим роком для саморозвитку через інтернет. Будь-хто здатен стати дизайнером, перекладачем, музи́кою, навіть журналістом, варто лише вивчати ту чи іншу дисципліну, користуючись необхідними ресурсами, а їх нині купа: сайти, блоги, особисті сторінки, створені за принципом «я вас навчу», навіть книжки про користування веб-павутинням. Та чи добрий це знак?

Частково. За допомогою цих ресурсів кожен з нас може розуміти, де шукати інформацію, як «відкидати» брехню, відверту пропаганду та знаходити лише реальні факти та докази. Це дає нам можливість бути медійно «прокачаними», не піддаватися оманливим новинам та суперечливим свідченням.

Але Телеграм-канали не єдиний спосіб доносити до людей новини, навіть якщо це неприкрита та нахабна підробка. Instagram, Facebook, Youtube, почасти навіть Viber – всюди є канали, блоги, особисті сторінки, заточені під новинний ресурс. Але найприкріше те, що більшості представників нашого соціуму абсолютно начхати на те, що більше половини всіх цих «новин» – фальш, наклеп та «голосний заголовок», аби каналу\блогу зарахувався ваш «перегляд» чи лайк. Навіть пізнавальні канали в Youtube користаються з нашої медійної неграмотності, забиваючи мізки своїм глядачам двошаровими фейками та кілометровою «локшиною».

Так не повинно бути. Читайте книжки, завжди перевіряйте будь-яку інформацію у 2-ох-3-ох веб-ресурсах, а якщо «пощастило» дізнатися щось із каналів у соцмережах, – не полінуйтеся заглянути у ще більшу кількість джерел. Якщо факти збігаються – вірити можна. І пам’ятайте: тільки ми вирішуємо ким бути – обізнаними і дещо недовірливими чи ошуканими в інформаційному протистоянні між суспільством та «новинами».