Женіння

Женіння, -ня, с. Женитьба. Мнж. 164. Продам кобилу на женіння та куплю горілки. Лебед. у. Ум. Женіннячко. В мено брати на женіннячко. Грин. ІІІ. 27.

Сучасні словники

Весі́лля — комплекс церемоній і обрядів, часто народних традицій, пов'язаних з укладенням шлюбу; має етнічні, релігійні, географічні та інші особливості в різних народів і у різних країнах.

На кінець ХХ ст. зберігаються 2 основні тенденції у справлянні весіль у світі — з одного боку, під впливом глобалізації весільний обряд набув у найбільших мегаполісах планети універсального космополітичного вигляду (особливо при міжетнічних, міжконфесійних, міжрасових і т. зв. міжнародних шлюбах), з іншого — існує стійка тенденція до «етнізації» весіль і всіх пов'язаних з ним традицій, навіть у середовищі містян, в тому числі і в Україні.

Організація весіль

Прикметними особливостями сучасності є ускладнення організації і влаштування весіль. Якщо ще з радянських часів, у міському середовищі з'явилася традиція запрошувати тамаду (традиція походить від грузинів), в чиї обов'язки входили забезпечення і підтримання доброго настрою, організація розваг, різноманітних конкурсів тощо (такою людиною міг бути або родич, або знайомий), то вже з сер. 1990-х цю роль на себе перебрали спеціальні фірми, івент-компанії (від англ. event «подія»). Ще одна модна тенденція з Заходу — організація весілля цілком і повністю спеціалізованими фірмами, т. зв. весільними агенціями, що нерідко відповідають, починаючи від запрошення гостей і до підбору квітів на весілля (зазвичай, усі деталі окремо обговорені і прописані в контракті). Як і по всьому світу, поширення набувають оригінальні весілля, що ґрунтуються на тому, що оскільки весілля є особливим днем, то і проведено воно має бути в особливий спосіб.

Обрядовість

Існують передподружні студії, коли або а) подружжя навчається відповідальності у майбутньому подружжі; зазвичай, цією процедурою рядить церква чи інша релігійна орагнізація; б) подружжя чи кожен (або бодай один) з подружжя повинен показати обізнаність у тому, що може мати цінність як знання для майбутнього сімейного життя. Так, в Естонії, по зернах і колосках, наречена повинна визначити злакові культури, що вирощуються на полях [Естоніі], розповісти, які страви можна з них приготувати.

Шлюбна ніч До першої шлюбної ночі коту випікали спеціальний хліб, аби його задобрити і посприяти родючості подружньої пари[1].

Із сорокою також пов'язана весільна сорочка молодої, яку після шлюбної ночі виносять з комори і танцюють навколо столу, стрибаючи по лавах. Такий танець називають «сороку скакати». Вірогідно, цей обряд має символічний зв'язок із тілесною сорочкою і первісно належав до жіночих ініціальних ритуалів культу Роду[1]

Обрядовість у весіллі сьогодні У Греції весілля проходило у три етапи, що включали підготовку нареченої до весілля, приведення нареченої до будинку нареченого та весільний банкет у його домі. Церемонія містила низку різноманітних обрядів.

Набув поширення весільний туризм під час медового місяця, у тому числі з незвичними нотками. Так, готель «IKEA Sovhotell», що розташований у самому центрі шопінг-центру в Стокгольмі має номер для молодят.

Оригінальні весілля

«Оригінальні весілля» — маскультні явища, як «підводні, повітряні», «на робочому місці», «в потязі, на велосипедах» та інші весілля. Ще одним різновидом «оригінальних весіль» є масові весілля. При цьому в деяких народів світу такі весілля є навіть традиційними, в тому числі і в зв'язку з економією витрат, — наприклад, у певний, відведений для цього традицією, усталений час (або пору року) або весілля родин з великим числом дітей (наприклад, на Кавказі практикувалось навіть одруження братів з однієї родини на сестрах з ін. з одночасним весіллям).

Незвичайність весілля нерідко пов'язана з незвичайністю осіб, які беруть шлюб — наприклад, весілля партнерів, що мають значну вікову розбіжність або різницю в ін. аспектах, об'єктивних або суб'єктивних, що робить союз «молодих» (у сенсі наречених) саме́ по собі незвичайним. До таких випадків відносяться і т. зв. «пізні» або «повторні» весілля, тобто весілля (або його повтор) осіб, що мають значний вік.

Немаловажним чинником сучасних «оригінальних весіль» нерідко стає комерціалізація, наприклад, проплаченість якихось особливостей весільної церемонії спонсорами, можливість у такий спосіб прорекламуватись якомусь закладу, фірмі-організатору, спонсору або виробнику, ЗМІ тощо; бажання молодих потрапити у хроніку новин або навіть у Книгу рекордів Гінесса.

Безумовно, основним психологічним рушієм для організації незвичайного весілля лишається бажання організувати особливий день особистого життя по-особливому.

Деякі приклади «оригінальних весіль» У квітні 2007 року американці Джоанн Гемлін і Чарлі Геффеман справили весілля у місці, де познайомилися декілька років перед цим, а саме — у відділі молокопродуктів супермаркету. Причому компанія-власник продуктової крамниці оплатила бенкет для гостей, оздоблення зали відділу і навіть випивку для випадкових відвідувачів-покупців закладу. Сімейне подружжя з Малайзії Чан Сум Бенг (64 роки) і Чу Кіт Гар (61 рік), потрапили до Книги рекордів Гінесса завдяки проведенню повторного весілля у його 37-у річницю у формі стрибків з парашутами, як найстарше подружжя, що зважилося на такий крок. весілля у крижаній церкві та шлюбна ніч у крижаному готелі в іглу (Румунія)[2]. церемонія в ополонці; на підвісних канатах над прірвою Мистецтво у весіллі, весілля у мистецтві Традиційні весільні обряди самі́ по собі є формою народного театру. В Україні з весіллям також пов'язаний цілий комплекс весільних пісень, що зазвичай, виконувалися під час його проведення.

За сучасності традиційним (з радянського часу) музичним супроводом весільної церемонії, зокрема, церемонії офіційної реєстрації шлюбу в органі реєстрації актів громадського стану (РАГС) став весільний марш Ф. Мендельсона.

Тема весілля є популярною в мистецтві, зокрема, образотворчому (наприклад, у творчості українського художника М. К. Пимоненка), і в кіно (кінострічки: радянські «Весілля» 1944 року і «Весілля у Малинівці» 1967 року, британська «Чотири весілля і одне поховання» 1994 року тощо).

Ілюстрації

Джерела та література

Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003.

Пропп В. Я. Исторические корни волшебной сказки./ В. Я. Пропп — Л.: Изд-во ЛГУ, 1986. — 364 c.

Історія української літератури. Михайло Грушевський