Дідинець

Дідинець, -нця, м. Дворъ. А взяв я їй за рученьку, взяв я їй за обі, запровадив чрез дідинець до покою к собі. Гол. ІІІ. 26.

Сучасні словники

Двір — у східнослов'янських народів давня форма колективного землеволодіння і, одночасно, сільського поселення групи споріднених сімей, назва господарського двора з усіма забудуваннями (також «огнище») на Русі-Україні в передісторичну добу. Термін Д. вживався і в давньоруських джерелах. Існувало в 14-16 ст. у росіян під назвою печище, в українській і білоруській мові — дворище і було аналогічне південнослов'янській задрузі. Д. становило собою залишки родового устрою. Воно було основою сільської общини. В староукраїнському праві Д. — господарська одиниця, заснована на кровному спорідненні та спільній власності і спільному відбуванні повинностей. У литовсько-руську добу Д. було визнане державою за одиницю оподаткування. До складу Д. входило близько 40-50 осіб того самого роду. До складу Д., крім родичів, як рівноправні члени могли входити сторонні селяни — потужники, поплічники, або як економічно залежні люди — половинники, дольники, підсусідки. Маєтності Д. складалися з дворів, придатної до обробітку землі і земель поза Д. (пасіки, пасовища), т.зв. угіддя. Розмір власності Д. був різний: від 1 до 18 волок (до 500 морґів). Ділити Д. на півдворища або обтяжувати можна було тільки за згодою всіх його членів. Члени Д. спільно володіли орними землями та угіддями, а з часом — тільки угіддями. Щодо феодала Д. виступало як сукупна податкова одиниця. Д. звичайно називалося ім'ям засновника, глави сім'ї або його предка. Цей правно-господарський інститут зберігся на Поліссі, Волині, подекуди в Галичині і на Поділлі до волочного переміру в 16 ст., коли Д. було замінене індивідуальною власністю. У південних слов'ян у формі «задруги» проіснувало до 19 ст. Дворище — у Великому князівстві Литовському одиниця оподаткування. Дворище складалося з кількох «димів», тобто окремих господарств, які, як правило, належали родичам. Іноді одиницею оподаткування міг виступати й «дим»

Ілюстрації

Джерела та література

А. О. Гурбик. Дворище // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 300. — ISBN 966-00-0405-2. Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях. Луцьк, Вежа, 2000. Рад. енциклопедія історії України.- К., 1969.- т.1.