Вірмен
Вірмен, -на, м. Армянинъ.
Вірме́ниКурсивний текст (вірм. Հայ, вірм. հայեր, МФА: [hɑˈjɛɾ]) — народ, що говорить вірменською мовою, яка належить до індоєвропейської мовної сім'ї.
Етимологія: Самоназва вірмен — (вірм. Հայ, укр. гай, множина: հայեր, гайер), імовірно походить від назви народу — хайаси. Країна Хайаса і народ хайаси згадуються на глиняній хеттській таблиці, знайденій під час розкопок столиці хеттської держави — Хаттуси, яка датується ІІ тисячоліттям до нашої ери.
Назва країни Армі́нія, у якій проживали арміни, зустрічається вперше в Бехістунському напису перського царя Дарія I в 522 до н. е. Існує також історичний напис, що називає регіон Вірменського нагір'я Вірменією, Шумерського Нарам-Суєна, датований 2260 р. до н. е., який на тисячу років випереджає першу згадку Урарту. Геродот (V ст. до н. е.) іменує їх арменами. Про Вірменію і побут вірмен цього ж періоду важливі відомості повідомляє Ксенофонт.
Походження: Приблизно у XII ст. до н. е. індоєвропейські племена мушків (мюсів), предки сучасних вірмен, разом із спорідненими їм фрако-фригійськими племенами, переселилися з Балкан до Малої Азії і близько шестиста років жили в західній частині Вірменського нагір'я поряд із хеттськими і хуррито-урартськими народами. 3годом вони рушили на схід і затвердилися в західних і південно-західних областях Вірменського нагір'я.
Інша гіпотеза відносить виникнення правірменських племінних союзів на території Великої Вірменії до IV—III тисячоліть до н. е., а прабатьківщиною індоєвропейських народів називає Малу Азію, Вірменське нагір'я і південну частину Кавказу, у II — початку I тис. до н. е. на території Великої Вірменії внаслідок поступового злиття індоєвропейських племен і їх союзів, що проживали там спозадавна, а також фрако-фригийськіх племен, які, перейшовши Євфрат, заселили південно-західну частину Вірменії.
Вірмени, названі арімами в «Іліаді» Гомера, до часу виникнення цієї героїчної поеми (IX—VIII ст. до н. е.) заселяли навіть область, прикордонну з Кілікійським Тавром.
Історія: Процес складання вірменської народності був дуже тривалим і в основному завершився до часу греко-македонських завоювань в IV ст. до н. е.
80-і—70-ті рр. до н. е. — Вірменія — наймогутніша держава Передньої Азії при правлінні царя Тиграна II.
У 301 р. Вірменія стала першою країною, де християнство було оголошене державною релігією.
У 405—406 рр. Месроп Маштоц створив вірменську абетку.
Перша світова війна стала найтрагічнішим етапом історії вірмен. Протягом 1915—1918 і подальших післявоєнних років в Османській імперії був здійснений геноцид над 1,5 млн вірмен (див. Геноцид вірмен).
Чисельність: Чисельність вірмен у світі становить приблизно 10 мільйонів осіб, з яких лише одна третина проживає у Вірменії. Велика вірменська діаспора існує в Росії, Франції, Ірані, США, Канаді, Україні, Грузії. Значна кількість вірмен проживає також в невизнаній Нагірно-Карабаській Республіці, яка проголосила незалежність від Азербайджану.
Релігія: Більшість вірян — християни, що відносяться до Вірменської Апостольської Церкви. Є також вірмени-католики; історії відомі і православні вірмени на території Північно-Східної Русі. Ісламізовані вірмени часто вважаються самостійним етносом — хемшилами, більшість з них сповідає суннізм ханафітського толку, хоча є і неїсламізовані хемшили.
Існує концепція, згідно з якою алавіти є нащадками населення вірменського Кілікійського царства. Початок Кілікійського царства відносять до 1080 року, а впало Кілікійське царство в 1375 році. Населена ця держава була вірменами, а розташовувалася вона там, де в наш час[коли?] проживають алавіти (північний захід сучасної Сирії і прилеглі до цих районів регіони південної Туреччини).
