Войовниця

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Войовниця, -ці, ж Воительница. Камилла страшна войовниця і знахурка, і чарівниця. Котл. Ен. IV. 71.

Діва-воїтелька, жінка-воїн — архетипиний образ, вигаданий жіночий персонаж, який зазвичай має королівську кров й володіє сильним характером; займається типово «чоловічою» справою, зазвичай війною (хоча подекуди й ремеслом). Антиподом їй є інший штамп — безпорадна діва у біді.

Характеристика

За середньовічною літературною традицією діва-воїтелька, втрачаючи цноту, втрачала й свою бойову силу, перетворюючись на звичайну жінку. Тим не менш, ця умова дотримання цнотливості не обов'язково зустрічається. Так саме не є обов'язковою належність до королівського роду, хоча в класичних прикладах виконуються обидві ці вимоги. В давніх легендах зустрічається мотив сватання до подібної діви, яка погоджується на шлюб лише за умови, що майбутній чоловік переможе її в суто чоловічих бойових мистецтвах — при тому, вона виявляється настільки сильною, що наречений може перемогти її лише хитрістю.

Загальноприйнятих гіпотез щодо історії виникнення даного жіночого образу, про його передумови та розвиток не існує. Існує декілька різних версій походження, а також й точок зору про те, наскільки вагомою така концепція була взагалі. Наприклад, Пеґґі Сендей висуває ідею про те, що суспільства, в яких домінували ритуали поклоніння Природі, були гіноцентрованими, й що модель такого суспільства можна побачити в давньоскандинавському язичництві та північній віцці (природній магії), які отримали відображення в міфологічних образах північних дів-воїтельок, валькірій<ref>Суковатая В. Ґендерний аналіз релігій та феміністська теологія: до постановки проблеми</ref>. Таким чином, подібні образи дів-воїтельок — пережиток релігійного культу, магічного обряду.

А Ігор Дьяконов при порівняльному аналізі «архаїчних міфів Сходу та Заходу», виділив серед жіночих міфологічних персонажів дві категорії: «Дів-воїтельок» та «матрон»-«матерів/дружин»<ref>Дьяконов М. М. Архаические мифы Востока и Запада. с. 89-91 и др.</ref>; перша категорія за його версією стосується вікової групи дівчат, які супроводжують юнаків у «чоловічому домі» (ганіка в індоаріїв, гетери в греків тощо) й користуються статевою свободою, є пов'язаними з бойовими дружинами. Міфологічні втілення таких соціальних груп — індійські апсари, ірландські сестри Морріґан та інші персонажі, які забирають вбитих з поля бою<ref>Дьяконов М. М. Архаические мифы Востока и Запада. с. 146, 159–160; пор. Dumezil G. Gods of the Ancient Northmen. Berkeley: Los Angeles: L., 1973, с. 42; Ellis-Davidson H. The Viking road to Byzantium. Cambridge., 1972, с. 65</ref><ref>В. Я. Петрухин. Варяжская женщина на Востоке: жена, рабыня или «валькирия»</ref>". За цією версією, образ дів-воїтельок отримується шляхом спогаду про реальних бойових подруг, які супроводжували воїнів у походах. В світовій літературі (переважно європейській) прослідковується чітка магістральна лінія спадковості подібного сюжету. Амазонки давньогрецьких міфів(міфічне плем`я жінок-войовниць, які населяли північні береги Малої Азії та Меотиди (Азовського моря)) потрапляють до середньовічного лицарського роману, після чого архетип воскресає вже в ХХ столітті, коли суспільство потребує нового жіночого образу.

Існує окреме відгалудження, яке варто відзначити, як таке, що характеризує окрему стадію. Саги про дів-воїтельок складають прикметну особливість середньовічної ісландської літератури. «Якщо в інших літературних традиціях епізодично зустрічаються образи норовливих принцес, яких приборкують наречені, то в ісландській словесності виникає особливий різновид жанру лицарської саги — оповіді про одноосібних володарок своїх країн, які взагалі не бажають чути про шлюб, адже заміжжя грозить їм послабленням влади та втратою соціального статусу. Вони не лише категорично відмовляють нареченим, але й принижують їх вербальним та фізичним штибом. В лицарських сагах для героїнь таких оповідок існує особливе позначення — meykongr „діва-володарка“, самі ж вони знаменно іменують себе „королем“ (kongr), але не „королевою“ (dróttning)»<ref name="мат">И. Г. Матюшина. О жанровой эволюции рыцарской саги</ref>.

Сучасність

До масової культури стереотип воїтельки, яка бере активну участь в сюжеті, як вважають, увійшов 1970-их років у зв'язку зі сплеском феміністичного руху в західній цивілізації<ref>Karlyn, Kathleen Rowe. "Scream, Popular Culture, and Feminism's Third Wave: 'I'm Not My Mother'. Genders: Presenting Innovative Work in the Arts, Humanities, and Social Sciences No. 38 (2003).</ref>. На цей час публіка почала втомлюватись від типової героїні — пасивної діви у біді, яка була міцно пов'язана з чоловіком-захисником. Цей тип вийшов з моди, й творці нового образу знайшли натхнення в грецькій міфології.

Даний жіночий стереотип зображає видатну та незалежну жінку, яка прагне досягти власних цілей та позиціонується як антипод типовим ролям, створеним в межах традиційної патріархальної соціальної моделі. Подібна героїня фігурує в світах героїчного фентезі або в історичних романах на тему Середньовіччя — тобто в ситуаціях, де є очевидними її фізичні навички. Цей образ може ефективно використовуватися й у творах про сучасний світ, наприклад у фільмах в жанрі girls with guns. На відміну від інших жіночих активних образів — Фатальна жінка або дівча-шибениця, діва-воїтелька продовжує займатися традиційно чоловічими справами, при тому не втрачаючи жіночності<ref>Representations of Strong Women in Film and Tv-Fiction</ref>. Крім того, в масовій культурі взагалі втрачається ідея середньовічного куртуазного кохання до подібної прекрасної принцеси.

Історичні приклади

Де-факто в реальній історії приклади подібних реальних персонажів є надзвичайно рідкісними. Хоча іноді дворянки супроводжували армію та можливо брали участь в суспільному житті, все-таки справжній бій, з його насиллям та фізичними навантаженнями, вважався непристойною та невідповідною справою для жінок.

Все ж можна перерахувати декілька прикладів:

  • китайська принцеса Пін'ян (Princess Pingyang), яка зібрала й очолила власну армію під час повстання. Пізніше її батько став імператором Ґаоцзу.
  • йонійська цариця Артемізія Карійська, яка супроводжувала Ксеркса в його поході та командувала в Саламінській битві п'ятьма власними суднами. Хоча реальність її подвигів піддається істориками сумнівам, тим не менш, вважається, що саме вона стала приводом до виголошення Ксерксом, що програв, фрази: «мої чоловіки стали жінками, а жінки — чоловіками».
  • спартанка Архідамія, яка билася з Пірром під час облоги Лакедемону на чолі загону своїх співвітчизниць.
  • британська королева Боудіка
  • британська королева Ґвендолен
  • В'єтнамські воїтельки сестри Чинґ, які очолили національно-визвольну війну протиХаньського Китаю 39-43 рр.
  • цариця Пальміри Зенобія (араб. Зейнеб), яка 268–272 рр.. воювала з Римом
  • Саджа́х бінт аль-Га́ріс — псевдопророчиця VII століття, військова очільниця аравійського племені Бану Тамім.<ref>Пиотровский М. Б. Саджах // Ислам : энциклопедический словарь / отв. ред. С. М. Прозоров. — М. : Наука, 1991. — 315 с. : ил. — 50 000 экз. — ISBN 5-02-016941-2. — С.202</ref><ref>Краткое сказание об убийстве Мусайлиматы Каззаба — Madrasah2.Ru</ref><ref>Али-заде, А. А. Саджах // Исламский энциклопедический словарь. — М.: Ансар, 2007. — 400 с. — (Золотой фонд исламской мысли). — 3000 экз. — ISBN 5-98443-025-8</ref>
  • Етельфледа, донька Альфреда Великого
  • цариця Кедара Забібе
  • цариця саків-массагетів Томіріс
  • аравійська цариця Шамсі
  • Жанна д'Арк та її легенда уособлюють собою приклад поєднання як реальних передумов, так й архетипічних рис. Наприклад, одна з версій приписує їй королівське походження.
  • мусульманська принцеса Аміна, очільниця народу хауса XV століття в Нігерії.
  • Катерина Сфорца, яка очолювала оборону Форлі проти сил Чезаре Борджіа.
  • Мандугай Мудра, монгольська княжна, яка перемогла в кількох битвах поспіль ворогів свого малолітнього вихованця та майбутнього чоловіка Даян-хана — племена ойратів.
  • Малалай — народна героїня пуштунів, учасниця другої англо-афганської війни, учасниця битви при Майванді (1880 рік)<ref>К. Ф. Рашидов. Афганистан: пора становления: репортаж с места событий. М., «Известия», 1983. стр.34</ref><ref>Malalai, Afghan heroine of Maiwand</ref>
  • Олена Арзамаська — козачка, монахиня з селян, яка очолила великий загін втікачів та кріпаків Арзамаського уїзду під час селянської війни 1670–1671 рр.
  • Надєжда Дурава — кавалерист-дівиця. На момент втечі до армії була заміжньою жінкою, мала сина (у відповідності до архетипу, зазначені пункти зазвичай «зникають» при белетризації її образу).
  • Марія Бочкарьова — одна з перших російських жінок-офіцерів, яка створила перший в історії російської армії жіночий батальйон. Так само, як й Дурава, була заміжньою.
  • Нґо Тхі Тует — дівчина-боєць Народно-визвольної армії Південного В'єтнаму, у віці 17 років стала тричі героєм руху Спротиву.

Богині-воїтельки


Групи

  • валькірії (сканд.)
  • фраваші — (іран.), множ., міфічне втілення душі, жіночої статі, знаходяться на небі, заковані в металеві лати, й уражають нечисту силу.
  • Нація жінок-воїтельок — амазонки.

Звичайні люди

античність:
руські богатирки:
інші:
  • Chitrāngadā, одна з дружин Арджуни («Магабгарата»), керує арміями свого батька.
  • Gordafarie («Шах-наме»)
  • Дейрдра (ірл.)
  • Королева Корделія, донька короля Ліра, водила армії в бій; королева Ґвендолін, дружина Локріна, перемогла його в битві й стала королевою (Артуріана)
  • Shieldmaid
  • Жінка-богатирка Фатіма Зат аль-Гімме (араб. «Життєпис доблесної Фатіми та оповідь про подвиги її славних пращурів»)
  • Кирк киз («сорок дівчат») — в каракалпаків діви-воїтельки, героїні однойменного епосу. Вони живуть на острові общиною, очолювані мудрою та справедливою дівою Ґулаім та рятують каракалпаків від навали калмикського хана.
  • Жінки-богатирки в якутських епічних міфах («Олонхо»), наприклад, Дьирибина Дьирилиатта
  • Очи-Бала (алтайський епос)
  • Донька Дарґавсара (нартський епос)<ref>Нартские амазонки и сарматский «матриархат»</ref>

В літературі та живописі

Дослідники зазначають, що зображення діви-воїтельки є наскрізним сюжетом, й цей літературний та іконографічний образ є розповсюдженим в західній традиції, до того ж вона може бути й меланхолійною, й агресивною. В образотворчому мистецтві він з'явився починаючи від античності й по кінець XIX століття, особливого розквіту набуваючи у XVI столітті в літературі та XVII столітті в живописі.<ref>Пеллегрино Ф., Полетти Ф. Литературные сюжеты и персонажи в произведениях изобразительного искусства. 2007. С.365-360</ref>

Середньовіччя

  • Брунгільд — валькірія, персонаж «Пісні про Нібелунгів», заприсяглася вийти заміж лише за того, хто переможе її в битві.
  • в лицарських романах:
    • Брадаманта — персонаж романів про Роланда
    • («Звільнений Єрусалим», Торквато Тассо):
      • Ермінія
      • Глорінда — сарацинський воїн, перед самою смертю приймає християнство
      • Марфіза — цариця Індії, заприсяглася не знімати обладунків, поки не переможе трьох могутніх царів — Ґрадасса, Аґрікана та Карла Великого.
      • Ґільдіппа, дружина Одоарда, разом з яким вони є доблесним та нерозлучним подружжям-воїтелями
  • в ісландських сагах<ref name="мат"/>:
    • Флорентія — королева Індії, згідна вийти заміж лише за того, хто пройде випробування («Сага про Ґіббона»)
    • Марморія — королева Греції («Сага про Парталопа»)
    • Седентіана — героїня «Саги про Сіґурда Мовчазного»
    • Розамунда — героїня «Ле о Ланвале» («Пісня про Януале»)
    • Інґіґерд — королева, героїня «Саги про Сіґрґарда Сміливого»
    • Торнбйорґ — донька шведського короля, героїня «Саги про Грольва, сина Ґаутрека»
  • Гуа Мулань — героїня китайської середньовічної літератури

Відродження

Новий час

  • Жіночій персонаж поеми Томмазо Ґроссі «Ломбардці в першому хрестовому поході» (XIX століття) та однойменної ліричної опери Джузеппе Верді за нею.
  • Опера Ріхарда Ваґнера «Валькірія».

Сучасна культура

Науково-фантастична та фентезі-література

  • Еоввн в Толкіна.
  • Кітіара Ут-Матар (Dragonlance).
  • Трісс-воїтелька (Редволл).
  • Джілсепоні, дівчина-воїтелька («Демон просинається», Роберт Сальваторе).
  • Маґура (Перуниця) — «реконструйований» персонаж слов'янської міфології, вигаданий ентузіастами слов'янської міфології на основі тексти Велесової книги. Є слов'янським псевдо-аналогом валькірій.
  • Дара в романі «Берсерк» Ольги Григорьєвої
  • Еліна, графиня Айзендорґ в романі «Час меча» Юрія Нестеренко
  • Цірі — Дитина Призначення в серії романів «Відьмак» Анджея Сапковського.
  • Арья Дрьоттнінґ — персонаж трилогії «Спадщина». Донька королеви ельфів Іміладріс, кур'єр драконячого яйця;
  • Іріалонна в Чорній Книзі Арди.
  • Аннабет — донька Афіны Паллади в серії романів «Персі Джексон» Ріка Ріордана.
  • Зима — головна героїня роману «Валькірія» М.Семенової.
  • Ніал — остання напівельфійка, драконячий вершник, головна героїня трилогії «Хроніки світу, що сплив» Лічії Троісі.
  • Дубе — розбійниця, член Гільдії вбивць, головна героїня трилогії «Війни світу, що сплив» Лічії Троісі.
  • Адгара — головна героїня трилогії «Легенди світу, що сплив» Лічії Троісі.
  • Макрі — напівлюдина, начвертьельф, начвертьорк, чемпіон серед гладіаторів, часто буває напарницею головного героя циклу «Фракс» Мартіна Скотта.
  • Гонор Гаррінґтон — капітан (в подальшому — адмірал) військово-космічного флоту Зіркового королівства Мантікора, головна героїня серії книг, написаних Девідом Вебером.
  • Бріенна Тарт — героїня серії романів «Пісня льоду та полум'я» Джорджа Мартіна.
  • Келєн Амнелл — головна героїня романів з циклу «Меч Істини» Террі Ґудкайнда.

Кінематограф

Комікси, мультфільми, ігри

Аніме, манґа, ранобе


Посилання

Отримано з https://wiki.kubg.edu.ua/index.php?title=Войовниця&oldid=326431