Писаночка

Словник Грінченка

Писаночка, -ки, ж. Ум. отъ писанка.

Сучасний словник

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ПИ́САНОЧКА, и, жін. Зменш.-пестл. до писанка. [Хведоска:] Цю писаночку покладу біля образів (Марко Кропивницький, II, 1958, 24); Моя мати та пустила письмо до мене та й прислала грошей навеликдень. Пише: «..Писаночок я тобі списала та й пасочку спекла, — тато на пошті пришле» (Василь Стефаник, III, 1954,

Історія

Яйце існувало у повір'ях і побуті багатьох народів як символ сонця, яке займало перше місце в дохристиянських культах. Шанування яйця було зумовлене уявленнями про весняне відродження творчих сил природи. У стародавніх народів були поширені оповіді про яйце як джерело життя і всесвіту. Металеві зображення яєць зберігали в храмах, яйця закопували на місці побудови міст. Існує, наприклад, переказ про те, що місто Неаполь в Італії зведено на яйці. Пташине яйце, розписане мініатюрним орнаментом, називають писанкою. Назва її походить від слова "писати", тобто прикрашати орнаментом. Оздоблюються писанки геометричним, рослинним, зооморфним (риби, птахи, звірі, людина), пейзажним орнаментами, християнськими символами. Писанка - одна зі стародавніх форм українського народного розпису, у якому наші пращури втілювали свої прагнення, віру.

Зрештою, писанка - це символ весни, сонця, повернення природи до життя. Писанки характерні майже для всіх європейських народів, як і для давніх народів Африки та Азії (під час розкопок знайдено розписані страусині та гусячі яйця, в тому числі й глиняні, а також золоте яйце страуса, датоване 3300 р. до н. е., що свідчить про початок писанкарства ще в далекому доісторичному періоді.

Багато народів світу шанували яйце і мали власну атрибутику його возвеличення, у багатьох стародавніх народів збереглися перекази, в яких яйце виступає джерелом життя, світла, тепла, навіть зародком усього Всесвіту.

В античній Греції і Римі вважали, що Всесвіт виник з яйця казкового птаха Фенікса, який поклав його у святилище Геліоса (сонця). Яйце для римлян мало магічну силу, тому вони використовували фарбовані яйця в різноманітних обрядах і забавах

Звідки ж пішла традиція оздоблювати яйце в Україні? Досліджуючи матеріали археологічних експедицій з вивчення трипільської культури (V-II тис. до н. е.), вчені побачили на кераміці орнаментальні малюнки, які дуже нагадують орнамент на сучасних українських писанках. Так, зображена на малюнку богиня Лада дуже нагадує образ Берегині, їх поєднують благальне піднесені догори руки та інші характерні елементи.

Біля села Лука Врублівецька було знайдено декілька керамічних яєць з так званими торохкальцями - маленькими камінчиками, що вільно торохтіли всередині яйця, їх використовували як засоби, що відлякують злих духів. Завдяки цій важливій знахідці вчені змогли визначити, коли почав розвиватися рослинний і геометричний орнамент.

У І тисячолітті н. е., коли відбувався перехід від первіснообщинного ладу до феодалізму, мистецтво східних слов'ян було важливою потребою побуту, що виявилося в орнаментах, які мали певний зміст у системі язичницьких вірувань. Декоративні візерунки, створені людиною, мали призначення - оберігати її від лиха, допомагати в житті та праці. Найбільш поширеними й улюбленими орнаментами давніх слов'ян були: розетка - символ Сонця, хвиляста лінія - вода, жінка з руками-гілками, яка знаменувала велику богиню землі, праматір Берегиню[мал.№5].

На території України писанкарство набуло найбільшого поширення за часів Київської Русі, в X-XIII ст.

Запроваджуючи християнство на Русі, церква вдало використала язичницькі вірування і народні звичаї, в тому числі й святкування Великодня навесні як пробудження всього живого на землі, що збіглося з християнськими пасхальними святами на честь воскресіння Ісуса Христа.

Через крихкість матеріалу давні розписані пташині яйця не збереглися. Від XI -XIII століть до наших днів дійшли керамічні писанки, на які нерідко натрапляють археологи під час розкопок. Ці писанки робились звичайно порожніми всередині. В порожнину майже завжди вставлялась керамічна кулька. Вони мали досить значне поширення у Київській Русі і зустрічаються як під час розкопок поселень, так і в похованнях.

«Село на нашій країні,

неначе писанка село…»

Так Тарас Григорович Шевченко порівнює красу рідного краю з писанкою, що були з давніх-давен синонімом Батьківщини, сили і незнищеності нашого народу.

В Україні й дотепер писанка функціонує у християнськообрядовому дійстві . Червоні яйця пишуться під час великоднього посту, але в різних регіонах України це роблять по-різному, залежно від місцевих традицій. Їх могли писати протягом усього великоднього посту або тільки в останній його тиждень, особливо в чистий четвер. У деяких селах Західної України писанки починали писати на сам Великдень після обіду. Закінчували писати теж по-різному. Переважно це було у Страсну суботу, але, наприклад, на Львівщині писали і після Великодня, аж до Провідної неділі, а в деяких селах і до Зелених свят.

Також в Україні писанки відзначаються поліфункціональністю, виконуючи обрядову, ігрову, декоративну та інші функції. Обрядова функція писанки пов'язана зі святкуванням перших днів Пасхи. Зі свячених писанок починався великодній обід, їх дарували на знак поваги, любові, з побажанням добра. Писанки були своєрідним оберегом у хаті, тому їх намагалися зберегти до наступної весни. Схована під стріху писанка оберігала житло від пожежі; закопана під поріг хати, вона охороняла від злих духів; захована в хаті між мисниками, допомагала у ведені господарства, оберігала рід від всілякої напасті; дівчата вмивалися водою, в якій лежала писанка, щоб бути привабливими; знахарки використовували писанки для лікування всіляких недуг, чарування та закликань. Боячись злого око, від якого вони могли б втратити цю силу, їх не писали гуртом. Кожна жінка писала писанку сама і, як правило, ввечері, щоб до хати ніхто не зайшов і не наврочив.

У давнину писання писанок було огорнене святістю. Тому жінки і дівчата готувалися до цього обряду заздалегідь. Вони мали упорядкувати думки, викинути зло із серця та налаштуватися на святу дію. Тільки із за таких умов виходила гарна, без похибу писанка.

При писанні обов’язково щось приговорювалося. Одні наспівували веснянки чи гаївки, інші читали молитви. Уже в кінці ХІХ століття перед початком роботи жінки говорили «Боже поможи».

У ХІХ столітті дослідники зафіксували писання писанок на замовлення. Жінок, які добре володіли цим ремеслом називали писанкарками чи писарками. Плату за свою роботу вони брали яйцями, продуктами або грошима. Цікаво, що писанкарки носили продавати свої писанки на ярмарок в Угорщину.

Писанки служили об'єктом забави для дітей та молоді. З ними проводили ігри "навбитки" (з двох гравців виграє той, у кого яйце після вдаряння одне об одне залишається цілим), "навкатки" (необхідно з відстані влучити в писанку іншого, котячи своєю по землі) та ін.

Прикрашені відповідними узорами, писанки водночас були яскравою оздобою кошика з харчами, який несли до церкви святити, а потім їх виставляли на видному місці на столі. З випорожнілих писанок виготовляли так звані голуби, додаючи з кольорового паперу хвіст, крила, а голову робили з тіста. Цими голубами та писанками, нанизаними на шнурочки, прикрашали житло, насамперед поблизу ікон.

У 20-30-х роках XX ст., у часи войовничо-атеїстичної пропаганди, писанки були зараховані до шкідливих культових атрибутів, а ті, хто їх виготовляв, заслуговували зневаги, висміювання, а пізніше - покарання.

Виготовлення писанок припинилося у центральних та східних, а потім і західних областях, за винятком віддалених карпатських сіл.

У 60-х роках XX ст. у зв'язку з посиленням інтересу до народного мистецтва відновилося й писанкарство. Навесні, перед великодніми святами, у Вижниці, Косові та Коломиї народні майстри продавали писанки на ярмарках, сприяючи цим стихійному виникненню писанкарського промислу. Проте писанкарство не сягало далі Прикарпаття і відроджувалося дуже повільно, оскільки було майже повністю забуте і втрачене.

У 70-х роках писанки як твори народного мистецтва вже експонувалися на виставках. З'явилися приватні колекції писанок. Відновилося виготовлення писанок із дерева, відоме у XVIII-XIX ст.

У 80-х роках до писанкарства звертаються професійні художники, народні майстри старшого покоління.

У містах виникають музеї писанок (м. Коломия). Великі експозиції писанок має Львівський музей етнографії та художніх промислів України - понад 11 000 штук з 20 областей України. Українські писанки можна побачити за межами України: в Лондонському королівському музеї, у Санкт-Петербурзі в колишньому музеї етнографії народів СРСР, в музеях Праги і Кракова.

Нові знахідки зроблені в останні роки. Дві керамічні писанки знайдені під час археологічних розкопок влітку 1983 року біля села Липове Талалаївського району Чернігівської області, які проводила експедиція Інституту археології Національної Академії наук України під керівництвом О.П.Моці за участю співробітників Чернігівського історичного музею імені В.В. Тарновського. Вони знаходились у різних місцях поховання часів Київської Русі.

Ще одна писанка віднайдена науковим співробітником відділу археології Чернігівського історичного музею ім. В.В.Тарновського О.В.Шекуном під час обстеження давньоруського поселення біля села Сибереж Ріпкинського району на Чернігівщині. Влітку 1987 року працівниками того ж таки відділу археології під керівництвом А.Л.Казакова на території стародавнього Передгороддя також знайдена керамічна писанка з глиняною кулькою всередині. Оздоблена вона полив'яними фігурними скобками між лініями, що з'єднують полюси яйця. У цьому випадку попередньо зроблені в глині заглиблення заповнили поливою. Оболонка яйця досить товста (7-8 мм). Подібні зразки були знайдені і в інших місцях

Писанкарство виникло як своєрідне відображення уявлення людини про Всесвіт. Ще з часів язичництва для одних орнаментальна писанка символізувала світ, що пішов від яйця, була схемою його побудови, іншим вона нагадувала сонце, служила його символом (згадаймо, наші предки - язичники - то сонцепоклонники, які за головного бога мали Сонце). З прийняттям християнства почалося витравлювання колишньої релігії, внаслідок чого загинуло багато стародавніх пам'яток - храмів, скульптур, рукописів, власне, загинула ціла культура. Але християнство не змогло здолати багатьох атрибутів і ритуалів язичництва: згадаймо язичницьке свято Івана Купала, писанки, що стали атрибутом християнства, символом Великодня.

Для людини не обізнаної з секретом розпису писанки здається, що справа це складна і під силу тому хто може гарно малювати. Але після спроби вона занурюється у велику та своєрідну історію цього маленького звичаю.

Цікаві факти про писанкарство

Україна здавна славилася вишивкою з ії стародавньою символікою, петриківським розписом та писанкарством. Писанкарство вважається одним із найдавніших і найцінніших різновидів українського народного декоративно-прикладного мистецтва, в якому яскраво відобразились усі сторони життя народу — історія, ужитковість, звичаї, вірування, естетичні уявлення, поетичне бачення, мрії про довершеність життя.

Оскільки у давнину в Україні писанням писанок (писанкарством) займалися переважно жінки, воно було огорнене особливою святістю, подібно до релігійного обряду, жінки та дівчата готувалися до цього наперед. Вони мали вгамувати свої думки, заспокоїтися, не тримати зла на когось, не гніватися… Нечисті помисли, гнів, сварка – все це могло вплинути на писанку, і вона не вдавалася. І справді, для того щоб писанка вдалася, потрібно бути дуже спокійним, урівноваженим, зосередженим, мати добрий настрій, бо інакше щось забудеш замалювати і все зіпсуєш. Погані думки під час писання могли принести нещастя тій людині, якій вона пізніше була подарована. При писанні обов’язково щось приговорювалося, і то до кожного узору писанки щось своє, або наспівувалися веснянки чи гаївки. Для писанок брали яйця курей, журавлів, гусей, качок, а також диких голубів.

Сьогодні писанкарство збереглося і розвивається завдяки майстрам старшого покоління у багатьох давніх осередках цього виду мистецтва. Цей вид народної творчості вимагає не тільки тонкого відчуття ритму, узгодження кольорів, а й копіткої, наполегливої працї.

Українська писанка в світі є символом нашого народу. Невипадково писанка походить від слова «писати», писати знаками — символами як «інструментом пізнання, методом вираження реальності і прихованих скарбів духовності». Писанка — то не просто гарно декороване яйце, а предмет культу, який має своє чітко визначене місце в міфологічно-ритуальній системі українського народу, предмет, який формував специфічну призму бачення довколишнього світу, його сприйняття і відношення до нього, формував ментальність української нації і саме тому став символом його невмирущої, прекрасної вічної душі. Писанка (галунка) - символ Сонця; життя, його безсмертя; любові і краси; весняного відродження; добра, щастя, радості... Оригінальний орнамент писанок, не тільки чарує своєю вишуканістю, мініатюрністю, гармонією колориту, він несе прадавні символи світорозуміння і природи, єднає з традицією минулого. Найголовніше правило, яким керуються писанкарі - вразити глядачів неповторністю і неподібністю вигаданих візерунків і орнаментів. Кожна писанка - це ніби маленький світ.

Писанку, діти, розписували ще наші пращури, вони відображали в них свої погляди, вірування, саме яйце-писанка було символом зародження життя. Воно символізувало сонце і весну. Яйце відвертало від людей лихі сили, а добрі – об'єднувало разом, зміцнювало їх. Наші предки вірили, що писанка має магічну силу, і тому дарували їх одне одному на свята. Це вірування збереглося і до наших днів. Ми теж даруємо їх один одному на знак воскресіння Христа.

Традиція писати писанки сягає своїм корінням в сиву давнину, коли людина була неподільною з природою. В ті часи все навколо було живим і вміло розмовляти. Щоб вижити серед могутніх стихій, потрібно було мати чисте серце, як гірські води, а руку міцну, як гілля дуба, а ще знати дивовижну мову Всесвіту.

Так виникла писанка - символ життя, воскресіння Бога, і відродження природи. Відтоді кожне творіння писанки, - ніби пробудження-перетворення засніженої, замерзлої землі в яскраву, весняну, радісну.

Легенда розповідає, що коли Ісуса розіп’яли на хресті, з його ран точилася кров. З кожної її краплі виникла червона крашанка. А сльози Матері Божок, яка стояла під хрестом, молилася і гірко плакала, капали на ті червоні крашанки і кожна з них перетворювалася на чудову писанку. Забравши всі писанки та крашанки у хустину, Богородиця пішла до Пілата просити дозволу поховати свого сина. Дорогою вона дарувала писанки дітям і наказувала їм жити в злагоді та мирі. Прийшовши до Пілата, Матір Божа зомліла, а писанки з хустинки розкотилися по всьому світу. З того часу наші матері, бабусі та сестри саме до цього дня фарбують крашанки та розписують писанки до Великодня – свята Воскресіння Ісуса Христа. Після того, як їх разом із великодньою паскою (куличем) освятять у церкві, їх дарують родичам, знайомим і друзям, навіть просто зустрічним, зі словами „Христос Воскрес!”. А ті їм відповідають: „Воістину Воскрес!” і щиро дякують.

Українські вірування

• Пофарбоване, розмальоване яйце вважали оберегом.
• Щоб писанки довго зберігалися, їх треба готувати в Чистий четвер.
• 3 писанок, крашанок починався великодній сніданок у кожній українській сім'ї.
• Освячену писанку з давніх-давен клали до першої купелі немовляти, щоб воно зростало в силі.
• Будуючи нову хату, в кожному кутку клали по писанці. Предки вважали, що писанка охороняє оселю від пожежі, блискавки та різних напастей.
• Дівчата вмивались водою, в яку опускали крашанку чи писанку, щоб бути рум'яними.
• Товчене на порошок лушпиння крашанки підсипають до кормів курям – „щоб краще неслися”.
• Яйце, на якому зображена ПОЛЬОВА КВІТКА дарують молодій жінці, що готується стати матір'ю.
• ЗВІЗДА, або РУЖА, - символ сонця. Таку писанку дарують на щастя.
• Крашанки й писанки служили для святкових розваг, ігор молоді та дітей.

Чи знаєте ви що…

• У Канаді ( м. Вегревіль, 35 км від Едмонтона) є пам'ятник дорогоцінній святині українського народу - писанці. На ньому красується 10-метрова писанка величиною у триповерховий будинок!
• В Україні ( м. Коломия) створено музей української писанки.

Ілюстрації

Медіа

(Сірко Вероніка)