Карабін

Карабін, -на, м. = Карабин. Стан солдатський, вус козацький, карабін до того. Федьк. Ум. Карабінчик. Вже ж мому рідну сину карабінчик дали. Гол. І. 137.

Академічний тлумачний словник КАРАБІ́Н, а, чол. Гвинтівка полегшеної ваги, з коротким дулом. Перед вікнами по вузькій, брукованій стежці ходив мовчки вартовий з карабіном на плечі (Іван Франко, VI, 1951, 170); — Огонь! — скомандував Брянський. Ударили [бійці] з усіх автоматів і карабінів (Олесь Гончар, I, 1954, 106); * У порівняннях. Різко, наче карабін, клацнув замок... (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 86).

Ілюстрації