Синаш

Синаш, -ша, м. Сынокъ. Добре, синашу! Рудч. Ск. II. 127. Здоров, синашу, ма дитино! Анхиз Енеєві сказав. Котл. Ен. III. 69. Ум. Синашко. Люляй, люляй козацький синашку! Чуб. V. 347.

Сучасні словники

СИНА́Ш, а, чол. Зменш.-пестл. до син 1, 3, 6. Хотіла мати навік розлучити, Дала синашу меду-вина пити (Микола Костомаров, I, 1967, 111); З міста прибігло незвичайно збуджене, аж мокре хлоп'я — синаш Крихточки (Яків Баш, Надія, 1960, 215); — Що ж ти, синашу, сирота, чи так безталанний? (Анатолій Свидницький, Люборацькі, 1955, 207); Дід якось після сходки на дубках отут за двором при всіх сказав Семенові: — Молодця [молодець], Семен! Бідняк, за бідняків і дбаєш. Молодця, синашу! (Андрій Головко, I, 1957, 110).

Ілюстрації