Огрівати

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Огріва́ти, -ва́ю, -єш, сов. в. огріти, -рію, -єш, гл. 1) Согрѣвать, согрѣть, обогрѣвать, обогрѣть. Грин. III. 632. Сонце каже: я зійду, твої сини обігрію. Гол. І. 187.

Сучасні словники=

ОГРІВАТИ, аю, аєш, недок., ОГРІТИ, ію, ієш, док., перех. 1. Те саме, що обігрівати. Місяць глядів на землю, купав її в магічнім сяйві, але не огрівав її (Коб., III, 1956, 519); Пічка огрівала й другу класну кімнату (Коп., Лейтенанти, 1947, 122); Речете, Що цар наш бог, І цар надія, І нагодує і огріє Вдову і сирот (Шевч., II, 1963, 379); * Образно. Є в світі надія, що всіх огріва (Тич., II, 1957, 221); Огріла [Оксана] очима, осяяла, побігла, шумлячи спідницею (Вас., II, 1959, 379).

2. перев. док., розм. Дуже вдарити чим-небудь. Старий.. мовчки підіймає палицю і огріває нею Тимофія по плечі (Стельмах, II, 1962, 29); Далі огрів [дядько] мене зо всії руки по плечах (Вовчок, І, 1955, 77); Гайчура, що опинився тут випадково, хотів уже вийти з церкви, як один монах огрів його по голові дрюком (Панч, Гомон. Україна, 1954, 63).

Джерела та література

Огірівати

Зовнішні посилання