Жлуктечко

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Жлуктечко, -ка, с. Ум. отъ жлукто. Жлу́кто, та, с. Родъ кадки, выдолбленной изъ цѣльнаго дерева, какъ улей— безъ дна; служить для бученія бѣлья или полотна. ХС. IV. 55. Жінка приводить його (чорта) до жлукта та й каже: «ставай раком у жлукто!» Чорт уліз у жлукто. Рудч. Ск. І. 56. Ум. Жлу́ктечко

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках Жлу́кто, також зільни́ця, зваря́льня, злу́кто, жлук — видовбана зі стовбура дерева чи із пня старовинна висока посудина, в якій золили (відбілювали) білизну, полотно. Бочка для зоління. Слово жлукто вважається запозиченим (очевидно, через посередництво білоруської) з балтійських мов: пор. лит. žlugtas («замочена білизна», «бочка для замочування білизни»)[1]. Процес прання був тривалим, ретельним: спочатку білизну заливали гарячою водою, клали гарячий камінь для підтримки температури, додавали подрібнений попіл. Білизна відмокала. Потім жінки йшли на помости на озера, полоскали білизну і вивішували її на сонці. Так білизна ставала білою, як крейда. - Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1985. — Т. 2 : Д — Копці / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Н. С. Родзевич та ін. — 572 с.

Ілюстрації

Photoicon.png Photoicon.png Photoicon.png Photoicon.png

Медіа

Див. також

Джерела та література

Зовнішні посилання