Дружба

Дружба, -би, 1) ж. Дружба. Услужіте мені службу, покажіте дружбу. Кв. І. 34. 2) об. Одинъ изъ супруговъ; замужняя женщина иди женатый мужчина. Позбірались суддісенатори, присудили йому жениться, тому молодому князеві, і їде він шукати собі дружби, а за їм великий поїзд. ЗОЮР. II. 61. І ти дружба, і я дружба, оба ’сьмо сі дружби, ой вже ми ся додружбили вояцької служби. Гол. II. 803. Въ одной сказкѣ употреблено въ устахъ дѣвушекъ о молодомъ царевичѣ повидимому въ смыслѣ: молодой человѣкъ, могущій быть женихомъ: Приходить він до будинок, аж вийде три дочки тиєї баби на рундук.... Який ти, кажуть, дружбо, хороший, да уб’є тебе наша мати. ЗОЮР. II. 51 — 52. 3) м. Товарищъ жениха на свадьбѣ, приглашенный имъ изъ числа парней; шаферъ. Чуб. IV. 95 — 96. Иногда это значить тоже, что и дружко. Чуб. IV. 182. Гол. IV. 432. Ум. Дружбонько, дружбиненько. Маркев. 132. Грин. ІІІ. 498. Поглянь, Марусю, на поріг: то йде дружбонько воріг твій, та несе коровай на віці, білеє завивало на тарільці. Мет. 207.

Сучасні словники

{{http://sum.in.ua/s/druzhba Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980) }}

ДРУЖБА 1, и, жін. Стосунки, відносини, в основі яких лежить взаємна прихильність, довір'я, відданість, товариська солідарність, духовна близькість, спільність інтересів і т. ін. Ми все в Латинові уста Внесем,.. докажем, Що з Турном дружба єсть пуста (Іван Котляревський, I, 1952, 271); — Нехай наша дружба з великою Руссю буде тісна й нерозривна довіку! (Яків Качура, II, 1958, 513); Морально-політична єдність радянського суспільства, дружба народів СРСР, радянський патріотизм стали рушійними силами в нашій країні (Радянська Україна, 22.VI 1951, 1).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 423.

Коментарі (0)

ДРУЖБА 2, и, чол., заст., діал. Товариш молодого, що бере участь у весільному обряді. То було весілля в жандармів і в одного з них «Эф» [Фідлер] був за дружбу (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 181); У суботу рано Марія з дружками, а я з дружбами, з Іваном та ще з одним хлопцем, обійшли і своїх, і вижинівських, запросили на весілля (Ігор Муратов, Бук. повість, 1959, 38); // Особа, що тримає вінець над головою молодого чи молодої в час вінчання і перебуває при них під час весільного обряду. Я бачив її.., а коло неї його, ..гарного мужчину, з чорною.. бородою, що був її дружбою (Ольга Кобилянська, III, 1956, 44).