Відлюдний

Відлюдний, -а, -е. Удаленный отъ людей.

Сучасні словники

Відлюдний

ВІДЛЮ́ДНИЙ, а, е.

• 1. Вільний від людей; безлюдний. Він потайки, верхами та відлюдними стежками, вернув до села (Іван Франко, IV, 1950, 437); Коли йому ставало особливо радісно на душі, він шукав відлюдного місця й співав досхочу (Юрій Яновський, II, 1954, 97).

• 2. Далекий від інших населених пунктів; віддалений. Я заїхав у відлюдне.. гірське село, де, як то у нас кажуть, медвідь [ведмідь] рогачку замикає, а світ дошками забитий (Іван Франко, III, 1950, 232); Як сарана, налітали вони [татари] на села й замки, на відлюдні хутори й містечка і поверталися до коша з отарами овець і бранців (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 158).

• 3. Те саме, що відлюдкуватий. Про цього відлюдного старого переказували різні химерні чутки (Олесь Донченко, II, 1956, 345); Приголомшена тяжкою втратою, Катря ніби сховалася у собі, стала відлюдною, навіть злою (Олекса Гуреїв, Новели, 1951, 47).

• 4. церк. Який зрікся людей, живучи в цілковитій самітності.

Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 603.

Ілюстрації

• 

Див. також

• Лопата
• Весло