Вутя

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Вутя, -тяти, с. = Утя. Грин. ІІІ. 111. Ум. Вутятко.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ВУТЯ́, яти, сер., діал. Каченя. Сіре вутя, ой сіре вутя, Ой, на морі ночує, Воно ж моє усе горенько чує (Українські народні ліричні пісні, 1958, 384). [1]

Словник синонімів

КАЧИ́НИЙ, КАЧА́ЧИЙ, КРЯЧА́ЧИЙрозм. I. КА́ЧКА (свійський і дикий водоплавний птах, цінний своїм м’ясом, яйцями й пір’ям), КРЯ́ЧКАрозм.,МАГЕ́РКАдіал.,ВУ́ТЯдіал.,ВУ́ТКАдіал.,ТА́СЯдит.,ТА́СЬКАдит.;СВИЩ, СВІЯ́ЗЬ, ЧЕРНЬ, ЧЕРНЮ́К (дикий птах цієї породи); КРИ́ЖЕНЬ, КРИЖА́Кдіал.,КРЯ́КВАдіал. (великий дикий птах); ЧИ́РКА, ЧИРО́К (малий дикий птах); ШИЛОХВІ́СТ[ШИЛОХВІ́СТЬрідше], ШЕЛИ́ХВІСТрозм. (птах цієї породи, що має видовжений тулуб з голчастим хвостом). По хлівцях гуси ґеґекають, качки кахкають (Г. Квітка-Основ’яненко); Низько над водою шугали зграями білі крячки (Ю. Мушкетик); Вутя йде, вутенят веде (М. Кропивницький); Гуси й вутки, всяк те зна, Водоплаваюча птиця, В основному неземна... (С. Воскрекасенко); Ой ходила понад воду та й кликала тасю (пісня); Жирують табуни крижів, свіязів, заклопотаних чирят (О. Копиленко); Якось, блукаючи над Унавою влітку, Необережно підбив я чернюка (М. Рильський); Річкові качки - крижень, шилохвіст, свищ, чирки та інші - добувають собі їжу на поверхні води або на мілині (з газети); Над самою землею до поліських боліт билися косяки качок: крижаків, чирок, норців (С. Скляренко); Він знав - це летить чирок, маленька, дуже зграбна і красива качечка (В. Собко); Муркало про щось двоє чирят-хропунків, а їхні приглушені голоси забивав шелихвіст (О. Досвітній). [2]

Словник фразеологізмів

сиді́ти ка́менем (пенько́м, кря́чкою і т. ін.). 1. Перебувати в нерухомому положенні. Увесь Єрусалим, старе й мале біжить, щоб на видовисько поглянуть, се тільки ти тут каменем сидиш (Леся Українка).

2. Наполегливо займатися чим-небудь, заглиблюватися у якусь роботу, заняття і т. ін. Лікарі кажуть покинути таку працю, більше гуляти, спочивати, а я мушу каменем сидіти (М. Коцюбинський); Ялинка… пиво… Преферанс… А ти — води. Сиди пеньком. Рахуй у книзі чийсь аванс… (Еллан).

3. Перебувати де-небудь безвідлучно, нікуди не виходячи або не від’їжджаючи. Дід .. незмінно відказує: — Не хочу каменем сидіти на місці, в поле закортіло. Як там у полі, га? (Є. Гуцало); — Ти хоч би пішла проходилася. А то сидиш крячкою у хаті, аж зажовкла (Панас Мирний). [2]

Ілюстрації

Вутя1.jpeg Файл:Вутя2.jpegx140px

Медіа


Джерело

1.Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 789. 2. https://uk.worldwidedictionary.org/%D0%BA%D1%80%D1%8F%D1%87%D0%BA%D0%B0