Бездушний

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Бездушний, -а, -е. Неодушевленный, бездыханный, безжизненный. Чуб. II. 245. Я ж мов дерево бездушне, мов глухий не чую. К. Псал. 93. І Ремула по лобу хвись! Хвастун бездушний повалився. Котл. Ен.


Сучасні словники

БЕЗДУШНИЙ, а, е. 1. Який нічого не почуває, не відчував (про неживу природу, речі в протиставленні їх живим істотам). З прислугою [пані] обходилася, як з худобою або бездушними меблями (Фр., III, 1950, 153); Погашу лампу і сам потону у чорній пітьмі. Може, і я обернусь тоді у бездушний предмет, який нічого не почував (Коцюб., II, 1955, 224); // Позбавлений життя; мертвий. Хвастун бездушний повалився (Котл., І, 1952, 237); Там мої холодні очі По смерті закриють І бездушне моє тіло В тихий гріб зариють (Рудан., Тв., 1956, 74); Музо моя - госте одинокої душі! ..Хіба ж моїй душі сконать так у бездушній пустині..? (Мирний, V, 1955, 343).

2. Позбавлений гуманних почуттів; безсердечний, жорстокий. Тоді війною звали братовбійство... Бездушну помсту звали правосуддям (Л. Укр., І, 1951, 53); Тільки пуста, бездушна людина могла б діяти так, не даючи ради своїм, вчинкам (Ле, Міжгір'я, 1953, 54).

3. Байдужий, холодний. - Що можу я йому написати? Бездушний лист про різні питання, про міські новини (Л. Укр., III, 1952, 583); Ніщо в ньому не нагадувало того бездушного педанта, яким Каргат показав себе вранці (Шовк., Інженери, 1956, 115).

Ілюстрації

Байдужий 12 04 2024 04.jpg